Рефераты на украинском

В данном разделе находится сборник рефератов на украинском языке для студентов и учеников на все случаи жизни. Коллекция рефератов на украинском языке постоянно пополняется новыми работами. Вы можете присылать их на на email, указанный на странице с контактной информацией
  • Iндуктивiзм
    Однiєю з найбiльш впливових методологiй науки є iндуктивiзм. Згiдно цiєї методологiї, тiльки тi судження можуть бути прийнятi як науковi, котрi або описують чiтко встановленi факти, або є їх неспростовними iндуктивними узагальненнями. Коли iндуктивiзм прий­­­має наукове положення, тодi вiн приймає його як достовiрно iстин­­­не, i, якщо воно не є таким, то iндуктивiзм його вiдкидає. Суджен­­­ня має бути або доведене фактами, або виведене - дедуктивно чи iндуктивно - з ранiше доведених суджень. Кожна методологiя має свої особливi епiстемологiчнi проблеми. Iндуктивiзм, наприклад, повинен надiйно встановити iстиннiсть "фактуальних" положень та обґрунтованість iндуктивних виведень, визначити умови за яких емпiрична гiпотеза чи теорiя визнаються науково прийнятними.
  • Iсторизм
    Iсторизм [Див.:17;33;36;37] як методологiя був створений на кiнцi 50-х рокiв ХХ ст. для вирiшення проблем пов'язаних з аналiзом вiдношень мiж рiзними системами теорiй. Визначаючи мiсце методологiї iсторизму в загальному процесi на­­­укового поступу можна обґрунтувати тезу, що ця методологiя є форма створення структурно самовизначеної розвинутої науки. Iсторизм запозичує у конвенцiоналiзма дозвiл рацiонально прий­­­мати за згодою не тiльки просторово-часовi одиничнi "фактуальнi тверження", а також i просторово-часовi унiверсальнi теорiї. Об'­­­єктом i предметом даної методологiї становлять не iзольована те­­­орiя чи сукупнiсть теорiй, а їх системи, що iнодi, наприклад, на­­­зивають: "наукою", "парадигмою", "науковою школою",
  • Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї
    Зазначимо, що для появи iсторизму, не меш важливого значення нiж для появи конвенцiоналiзму, мала значенита "теза Дюгема-Куай­­­на", яку ми розглядали вже у 2-му роздiлi даної книги. Вже конвенцiалiзм обгрунтував, а Куайн доповнив логiчним аналiзом, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не безпосе­­­реднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез. Отже визнається немож­­­ливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй фiзицi, вiд iнших теоретичних положень. Факти, у зв'язку з цим, завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична система в цiло­­­му. Куайн зазначав, що немає наукових положень, якi повнiстю неза­­­лежнi вiд досвiду. Жодна з наукових теорiй, гiпотез
  • Аксiоми, iтуїцiя, домовленiсть
    Зосередивши увагу на спробi конвенцiалiстiв логiстично пояснити роль iнтуїцiї в науковому пiзнаннi можна зробити висновок, що iнструментальнiсть конвенцiй не має волюнтарно-суб'єктивiстського характеру. Iнтуїцiя як джерело конвенiональних угод розглядається у виглядi здатностi створювати системно-аналоговий зв'язок мiж по­­­переднiми (традицiйними) i ново-набутими уявленнями, а не як довiльна гра уявлення суб'єктивного духу. Це демонструє наведений у другому роздiлi приклад демонстрацiї логiстичностi iнтуїцiї пов'язаний з вправами англiйського матема­­­тика Л.Керроелла. Конвенцiоналiзм склався як фiлософiї науки, що визнає довiльнiсть вибору вихiдних понять i аксiом (обмежену лише деякими коммунiкативно-формальними вимогами щодо спiввiдношення помiж чле­­­нами прийнятої групи
  • Альбер Камю – філософські погляди
    Альбер Камю народився в 1913 році в невеликому місті Мондові у французькому Алжирі в сім'ї сільськогосподарських робітників. На самому початку першої світової війни його батько, Люсьен Камю, загинув в битві на Марні. Втративши годувальника, сім'я - мати і двоє синів - повертаються в місто Алжир. Мати влаштовується працювати прачкою; грошей ледве вистачає для того, щоб підняти на ноги синів. Старший брат Альбера рано починає заробляти собі на хліб. Молодшому сину було призначено вийти з свого кола, стати володарем думок, кумиром інтелектуалів. Для цього була потрібна освіта. Закінчивши в 1924 році початкову школу в Белькурі, одному з найбідніших районів Алжиру, Камю повинен
  • Альтернативні способи осмислення проблем буття
    Теоретико-пізнавальними основами матеріалістичного відображення дійсності є матеріально-предметні діяльність людини, практика; розуміння “вторинності” людини по відношенню до “первинності” природи незалежності останньої по відношенню до людини, її свідомості. Античні філософи, як правило, були стихійними матеріалістами. Вони бачили світ таким, яким він є, а саме: що світ передує людині, а не навпаки, що він є об’єктивним, незалежним від її свідомості, волі, бажань. Про перших філософів Арістотель говорив, що вони прагнули з’ясувати “те, з чого сутнє складається, з чого воно як першого виникає і в що, як в останнє воно повертається; те, що як субстанція, залишається завжди одним і тим же і змінюється лише в своїх визначеннях . Тому вони вважають,
  • Анархізм, як суспільно-політичні рух в суспільно політичній течії в світовому політичному процесі
    План 1. Анархізм. 2. Анархо-синдикалізм. Анархізм (від грецького anarchia — безвладдя, стихійність, неорганізованість, безладдя, хаос) — соціально-політична течія, що спрямована на звільнення від всіх форм політичної, економічної і духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та її влад­ного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеже­ної свободи людини як своєї мети. Ідеї анархізму знаходимо у праці «Республіка» дав­ньогрецького філософа Платона. Елементи анархізму ми знаходимо у філософії стоїків (Зенон, Хризип — у Древній Греції, Сенека, Епікур, Марк Аврелій — у Ри­мі), працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро), ідеології «скажених» епохи Великої Французької ре­волюції. Вперше спробував проаналізувати політичні і
  • Англійська філософія XVII ст. Проблема методу наукового пізнання
    Першим філософом, котрий взявся за розробку наукового методу на основі матеріалістичного розуміння природи, був англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626). Він став родоначальником англійського матеріалізму і всієї експериментуючої науки свого часу. Природознавство в його очах було справжньою наукою, а фізика, котра спиралася на чуттєвий досвід – найважливішою частиною природознавства. Згідно з його вченням, чуттєве пізнання – джерело будь-якого пізнання. Дослідна наука якраз і полягає в застосуванні раціонального методу до чуттєвих даних. Наукове знання, на думку Бекона, випливає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а саме з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту, котрий необхідно покласти також в основу
  • Анрі Бергсон
    Анрі Бергсон був ведучим французьким філософом нашого століття. Він уплинув на Вільяма Джемса й Уайтхеда і значно впливав на французьку думку. В основному вплив філософії Бергсона було консервативним, воно легко узгоджувалося з рухом, що досяг кульмінації у Віші. Філософія Бергсона на відміну від більшості систем минулого дуалистична. Світ для нього розділений на двох у корені різні частини: з одного боку - життя, з інший матерія, чи вірніше, те інертне “щось”, що інтелект розглядає як матерію. Весь всесвіт є зіткнення і конфлікт двох протилежних рухів: життя, що прагне нагору, і матерії, що падає вниз. Життя є єдина велика сила, єдиний величезний життєвий порив, даний единожды, на початку світу; зустрічаючий опір матерії; що боре щоб пробитися через матерію; поступово довідається,
  • Антична фiлософiя
    1. Докласична антична давньогрецька фiлософiя. 1.1 Натурфiлософiя Мiлетської школи. Виникла в YI ст. до н.е. в м.Мiлетi, була одним з осе­редкiв iонiйської фiлософської традицiї. Основними представ­никами були Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксiмандр (610-546 рр. до н.е.), Анаксiмен (588-525 рр. до н.е.). Вчення мiлетцiв про природний початок свiту протистав­ляється мiфологiчним уявленням про створення свiту богами iз хаосу. Мiфи про богiв мiлетцi вважають зайвим припущенням про стороннi сили, якi свiтовi не потрiбнi для його виник­нення та iснування. Мiфологiчно-теогонiчне тлумачення свiту у мiлетцiв замiнюється Логосом (у значеннi ‘‘слово’‘‘‘,’‘смисл’‘, ‘‘судження’‘, ‘‘задум’‘, ‘‘порядок’‘, ‘‘гармонiя’‘, ‘‘закон’‘). Даний термiн мiлетцями ще не використовувався,
  • Антична філософія
    Виникнення різноманітних філософських шкіл, напрямків в стародавній Греції припадає на VI століття до нашої ери і було зв’язане з формуванням рабовласницьких суспільних відносин, розвитком торговельних, політичних, культурних зв’язків грецьких міст-держав між собою і країнами Сходу, особливо Єгипту та Вавилону. Центрами бурхливого розвитку ремесел, торгівлі, культури античності стали такі міста-держави, як Мілет і Ефес (Мала Азія). В енциклопедичному словнику про ці місця мовиться таке: Мілет - це стародавнє місто в Іонії (Мала Азія), торговий, ремісничий і культурний центр античності котрий відігравав провідну роль в грецькій колонізації (ним засновано біля 80 колоній). Строге планування Мілета кінця V століття до нашої ери - один з кращих зразків містобудування (Див. Советский энциклопедический
  • Античне уявлення про природу світу
    Вчення мiлетцiв /Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксiмандр (610-546 рр. до н.е.), Анаксiмен (588-525 рр. до н.е.)/ про природний початок свiту протистав­ляється мiфологiчним уявленням про створення свiту богами iз хаосу. Мiфи про богiв мiлетцi вважають зайвим припущенням про стороннi сили, якi свiтовi не потрiбнi для його виник­нення та iснування. Мiфологiчно-теогонiчне тлумачення свiту у мiлетцiв замiнюється Логосом (у значеннi ‘‘слово’‘‘‘,’‘смисл’‘, ‘‘судження’‘, ‘‘задум’‘, ‘‘порядок’‘, ‘‘гармонiя’‘, ‘‘закон’‘). Даний термiн мiлетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактич­но вiдповiдає головним визначенням поняття ‘‘Логос’‘. Вперше цей термiн ввiв послiдовник мiлетської фiлософiї Гераклiт, маючи на увазi космiчний порядок, який забезпечується
  • Антропосфера, соціосфера, біотехносфера
    З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об'єднавшись у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди стали активно впливати на біосферу і самі пристосовуватися до умов природного середовища. Коли біологічні механізми пристосування до нових природних умов виявлялись недостатніми, включалися соціальні механізми, тобто людина змінювала природу у відповідності зі своїми потребами. В системі "суспільство — природа" з'явилася нова рушійна сила — антропогенний фактор. Як бачимо, система "суспільство — природа" дуже складна в структурному відношенні. Тому, досліджуючи цю систему, необхідно брати до уваги не тільки різноманітні зв'язки і взаємодії між її елементами, а й вплив однієї взаємодії на іншу. Так, у суспільстві можна виділити
  • Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження
    План 1. Філософія Відродження Європи. 2. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження. 3. Антропоцентризм і гуманізм філософії Відродження в Україні. 1. Філософія Відродження XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного
  • Антропоцентризм чи екобіоцентризм
    Витоки антропоцентризму І вас мають стерегтися і боятись кожен звір на землі і кожна птиця в повітрі, і все. що рухається по землі, і всі риби у морі. Книга Буття, 9:2 Давно сталою традицією й у західній, і в східній філософії, що люди належать до вищих істот. Відповідно до іудаїзму і християнства люди створені по божій подобі і їм дане право мати зверхність над істотами нижчого порядку. Антропоцентрична установка на скорення природи багато в чому породжена іудейсько-християнським віровченням про людину як надприродну істоту і вершину творіння. Як вважає Лінн Уайт, руйнування язичеського анімізму означало ствердження байдужності до “самопочуття” природних об'єктів, що відкривало психологічну можливість експлуатації природи (44). Відбулася десакралізація
  • Аристотель
    Древньогрецький філософ. Учився в Платона в Афінах; у 335 році до н.е. заснував Лікей, або перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського. Твори Аристотеля охоплюють усі галузі знання того часу. Основоположник формальної логіки, творець силогістики. «Перша філософія» (пізніше названа метафізикою) містить вчення про основні принципи буття. Коливався між матеріалізмом і ідеалізмом. Основні твори: логічний звід «Органон» («Категорії», «Про тлумачення», «Аналітики» 1-а і 2-а, «Топіка»), «Метафізика», «Фізика», «Про виникнення тварин», «Про душу», «Етика», «Політика», «Риторика», «Політика». Аристотель народився в Стагірі, грецької колонії, розташованої на північно-західному узбережжі Егейського моря.
  • Атомістичний раціоналізм Левкіппа-Демокріта
    Костянтин Узбек, кандидат філософських наук, м. Донецьк Питання світобудови, її улаштування з елементів цікавили мислителів з найдавніших часів. Традиційно за існуючими джерелами в науковому пізнанні та філософії ці питання простежуються починаючи з мілетської школи. У коментарях до "Фізики" Симплікій відмічає: "За переказами, Фалес першим представив еллінам природну історію. Правда, на думку Теофраста [Фізичні думки, фр.1], у нього було багато попередників, але він набагато перевершив їх, так що затьмарив усіх, хто був до нього" [1, 115]. Фалес і його послідовники - мислителі мілетської школи Анаксимандр, Анаксимен прагнули знайти ті першооснови, з яких влаштована світобудова. За першооснову, за першоречовину Фалес взяв "воду", вважаючи, що все
  • Атрибути матерії. Рух. Простір і час
    Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди привертала увагу філософської думки. Вже філософи давнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт. Давньогрецькі філософи помітили також і суперечливість руху, труднощі його вираження в логіці понять (апорії Зенона). Вчення про суперечливість руху знаходимо також у філософії стародавніх Індії та Китаю (Лао-Цзи та інші). Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої —
  • Брахманізм як релігійно-філософська течія
    ПЛАН 1. Історія брахманізму 2. Ведійські джерела брахманізму 3. Брахмани 4. Араньякі 5. Упанішади 6. Смріті Висновки Список використаної літератури 1. Історія брахманізму Приблизно з середини II тисячоріччя до н.е. через гірські перевали на північно-заході Індостану стали проникати войовничі кочові племена. Вони називали себе аріями. Їх вторгненню передувала тривала історія переселення народів, які говорили на індоєвропейських мовах. Причина, яка змусила їх залишити свою найдавнішу прабатьківщину, залишається поки що до кінця не з'ясованою. Настільки ж спірним є і питання про те, де знаходилася
  • Буття людини і буття світу
    Розвернуту концепцію цього роду вперше створили німецькі екзистенціалісти. В 1927 році вийшла книга М. Хайдеггера 'Буття і час', де був розроблений перший проект езистенціалістичного вчення про буття (онтології). В цілій лаві робіт 20-30-х років К. Ясперс запропонував свій варіант онтології. Згодом, спираючись на розробки німецьких мислителів К. П. Сартр створив оновлене розуміння буття (особливо в книзі 'Буття і ніщо'). Ще раніше нові, некласичні варіанти онтології, вплинути на екзистенціалістів, розробляв Е. Гуссерль (1856- 1938) засновник феноменологічного напряму, протягом всього сторіччя що збережеться великий вплив в філософії. Феноменологічну школу пройшли видні філософи XX сторіччя - один з засновників релігійної (католицької) антропології М. Шелер (1874-1928) творець 'критичної
  • Взаємовідношення добра і зла
    Добро — універсальне поняття й етична категорія, що означає, у самому загальному змісті, прагнення до щастя. Протилежність злу. Добро і Зло — найбільш загальні поняття моральної свідомості, категорії етики, які характеризують позитивні і негативні моральні цінності. У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує в людей позитивну оцінку, або сприймається ними як щастя, сяйво, радість і світло. У багатьох релігіях вважають, що добро і зло протистоять один одному і ведуть споконвічну боротьбу за право панувати у світі. Традиційно, самим головним представником добра є Бог. Зло — універсальне поняття й етична категорія, яка означає, у самому загальному змісті, прагнення до заподіяння страждань. Протилежність
  • Взаємозвязок між історичним розвитком філософії та фізики
    ВСТУП Фізика відіграє важливу роль в житті суспільства, впливає на розвиток техніки, в той же час власний розвиток фізики знаходиться в прямій залежності від потреб суспільного виробництва, рівня розвиткук техніки і від світогляду її творців. Будь-яка наука сама по собі представляє перш за все певну систему ідей, понять, категорій та законів, які більш чи менш адекватно відображають дійсність, дають достовірні дані про існування суб'єктивного світу. Всі природничі науки мають між собою те спільне, що вони вивчають різні сторони єдиного матеріального світу. Звідси слідує, що ці науки повинні користуватись самими загальними теоретичними і методологічними положеннями, які адекватно відображають найбільш загальні властивості матерії, що знаходиться в стані постійних змін, руху.
  • Вихідні ідеї філософії гуманізму та їх світоглядне значення
    План 1. Вступ 2. Гуманізм епохи Відродження. 3. Філософські ідеї епохи Відродження, їх значення. 4. Список використаної літератури. 1. XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності. В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя. У царині
  • Вихідні ідеї філософії гуманізму та їх світоглядне значення
    План 1. Вступ 2. Гуманізм епохи Відродження. 3. Філософські ідеї епохи Відродження, їх значення. 4. Список використаної літератури. 1. XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності. В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний
  • Відображення філософсько-лінгвістичної концепції Толкіна у "Чоловічку з Місяця"
    Щоб показати настільки філософсько-лінгвістична концепція Толкіна пронизує всю його творчість, ми розглянемо її не на основі його концептуальних творів - "Володарі перснів" чи "Сільмарілліоні" - а на основі двох віршиків для дітей про Чоловічка з Місяця. Ці такі прості, на перший погляд, віршики, при уважнішому розгляді виявляються зовсім не простими. Вони є досить глибокою лінгвістичною і літературною грою, у дусі Льюїса Керролла, якого теж часто сприймають як "дитячого письменника", не розуміючи всієї глибини його книг про Алісу - від ілюстрацій принципів математичної логіки, можливості психоаналітичних інтерпретацій (не дарма ним так захоплювався Набоков) до передумов постмодернізму (в інтертекстуальності, лінгвістичній грі)[1],
  • Воля – елемент світогляду
    ПЛАН 1. Поняття про волю 2. Функції та особливості волі 3. Теоретичні філософські підходи у вивченні волі 4. Воля в структурі свободи Використана література 1. Поняття про волю Людина не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення. Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і
  • Вплив "діонісійського" та "аполонівського" начал на розвиток мислення європейських митців, та філософів ХІХ - ХХ ст., зокрема Ф. Ніцше, В. Іванова, А. Блока та ін
    Зміст. Вступ 3 1. Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів . 5 2. "Аполлонічне" та "діонісійське" начала в культурі та їх розуміння Ф. Ніцше та В. Іванова. 7 3. Міфотворність та філософія символізму 17 4. Філософсько-художнє осмислення міфологічних героїв в творах представників реалізму. 21 Висновки . 25 Список використаної літератури . 26 Вступ. Давньогрецька культура (під впливом якої розвива­лася й культура римська) справила великий вплив на роз­виток культури світової. Греки були першовідкривачами в різних галузях науки, техніки, мистецтва. Не випадково наша наукова і мистецтвознавча термі­нологія великою
  • Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів
    Зміст. Вступ 3 1. Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів . 5 2. "Аполлонічне" та "діонісійське" начала в культурі та їх розуміння Ф. Ніцше та В. Іванова. 8 3. Міфотворність та філософія символізму 17 4. Філософсько-художнє осмислення міфологічних героїв в творах представників реалізму. 21 Висновки . 25 Список використаної літератури . 26 Вступ. Давньогрецька культура (під впливом якої розвива­лася й культура римська) справила великий вплив на роз­виток культури світової. Греки були першовідкривачами в різних галузях науки, техніки, мистецтва. Не випадково наша наукова і мистецтвознавча термі­нологія
  • Вчення Г.Сковороди про людину
    Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна, особливо цікавим видається його вчення про людину та її місце на цьому світі. Перед тим як безпосередньо розглядати вчення Сковороди про людину, хотілося б розкрити шлях цього мудреця до філософії, адже багато з поглядів Сковороди про людину, сформовані саме протягом тривалого життєвого і філософського досвіду. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став
  • Вчення Заратустри
    ПЛАН Вступ 1. Пророк Заратустра – міф чи реальність 2. Авеста як священна книга зороастрійців та літературний здобуток іраномовних народів 3. Дуалістичне розуміння двох першоначал – добра і зла 4. Пантеон богів у релігії Авести Висновок Вступ Заратустра (грец. Зороастр) (між 10 і сер. 6 ст. до Р. X.) — пророк і реформатор древньоіранської. релігії, яка одержала назву зороастризм. У своїй основі вчення Заратустри близьке моністичному релігійному віруванню з єдиним верховним божеством Ахурамаздою (Ормуздом) — добрим духом, якому згодом як злий дух протиставляється Анхра-Майнью (Аріман). На стороні першого знаходяться шість добрих духів (геніїв) — правдивість, благі думки, мудрість,
  • Гiпотетична реконструкцiя i принцип демаркацiї
    Власна методологiчна концепцiя була запропонована К.Поппером, для вирiшення проблеми визначення кращої з конвенцiонально прийня­­­тих науковим товариством теорiй, вона отримала назву "фаль­­­сифiкацiонiзм", оскiльки її основним принципом є принцип фаль­­­сифiкацiї. Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного пози­­­тивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму. Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї
  • Географічне середовище
    Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається географічним середовищем (від грецьких "гео" — Земля і графо — описую, пишу). Географічне середовище — це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, грунти, луки, ліси, води, болота, рослинний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери. Тобто та частина природи, яка є об'єктом діяльності людини і насамперед виробництва. Із розвитком суспільства
  • Ґендер і ЗМІ
    Наявні в суспільстві проблеми ґендерної нерівності мають своє масмедійне відображення. Часто саме засоби масової інформації, що відіграють визна­чальну роль у формуванні суспільної думки стосовно важливих суспільних проблем, формують і закріплюють у масовій свідо­мості визначені норми ґендерної поведінки, продукують ґендерно-стереотипні образи жінок та чоловіків, які постають на сторі­нках друкованих видань, у теле- та радіопросторі. Образи жінок, створювані й трансльовані ЗМІ, часто сповнені ґендерних упере­джень та є сексистськими. Ця ситуація стала полем дослідження для багатьох фахівців у галузі ґендеру. Збігаючись із розвитком ґендерних досліджень у країні, залученням до поля
  • Даосизм
    Верхи китайського суспільства жили по конфуцианским нормах, виконували обряди і ритуали на честь предків. Любою з тих хто знаходився вище рівня простолюдинів не міг жити без дотримання цих норм. Роль духовної віддушини в Китаї грав Даосизм. Д. Виник у Чжоуском К. Одночасно з Конф. У виді самостійної філософської доктрини .Засновник - Лао цзы. У відмінності від Конфуція немає біографічних зведень. Лао цзы- фігура легендарна. Чудесне народження - мати носила його кілька десятків років і родила старим. У трактаті Дао-дэ цзинь (4-3 у до нэ) викладається основа Даосизму. У центрі навчання про великий Дао, Загальному законі й Абсолюті. Його ніхто не створив, але усі походить від його. Навіть велике Небо випливає Дао. Пізнати Дао, випливати йому, злитися з ним- у цьому мету і сенс
  • Демокріт – видатний філософ стародавнього світу
    Демокріт був, на думку Маркса, "першим енциклопедичним розумом серед греків". Діоген Лаертський (III в. н.е.) називає світлом серед хмар його твори, у яких були освітлені питання філософії, логіки, математики, космології, фізики, біології, громадському життю, психології, етики, педагогіки, філології, мистецтва, техніки й інші. Аристотель писав про нього: "Узагалі, крім поверхневих вишукувань, ніхто нічого не встановив, крім Демокріта. Що ж стосується його, то виходить таке враження, що він передбачив усі, та й у методі обчислень він вигідно відрізняється від інших". Вступною частиною наукової системи Демокріта була "каноніка", у якій формулювалися й пояснювалися принципи атомістичної філософії. Потім випливала фізика, як наука про різні прояви буття,
  • Детермінізм
    1. Детермінізм: основні етапи розвитку Методологічний принцип детермінізму є одночасно й основним принципом філософського навчання про буття. Сам термін "детермінація" походить від латинського determine (визначаю) і може бути розшифрований як обов'язкова визначуваність усіх речей і явищ у світі іншими речами і явищами. Найчастіше замість предиката "визначуваність" у це формулювання підставляють предикат "обумовленість", що додає самому формулюванню двозначність, тому що створюється враження, що фактори, які детермінують, у такий спосіб зводяться тільки до умов, хоча останні при усій своїй значимості є лише одним з цих факторів. Серед різноманітних форм детермінації, що відбивають універсальний взаємозв'язок і взаємодію
  • Детерміновість і свобода людських дій і вчинків
    Власне, вже у філософії марксизму (справжній, а не перекрученій пізнішими ідеологами) «пізнана необхід­ність» зовсім не вичерпує уявлення про свободу. Якщо уважно прочитати відоме місце з Енгельсівського «Анти-ДІорінга», побачимо, що йдеться там не просто про пізнання необхідності, а про практичну діяльність на базі такого пізнання і про «здатність приймати рішення із знанням справи». Отже, навіть виходячи з традиційних марксистських уявлень, пізнання й усві­домлення необхідності є лише передумовою людської свободи і в жодному разі не вичерпують її власну сутність. Зрештою, пізнання потрібне на практиці саме для того, щоб позбутися рабської залежності від тих чи інших речей або явищ і навчитися використовувати їх у власних цілях. Таким чином, «усвідомлення необхід­ності» розкриває свій
  • Джерела філософського мислення
    Аналіз становлення філософії немислимий без залучення різних джерел культури Київської Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов’ян. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам’ятки, що сягають першої половини Х ст Третє джерело – вчення раннього християнства, що внесло в Київську Русь історіософські проблеми і надало культурі новизни. Четвертим джерелом філософських ідей є творіння архітектури і мистецтва, створені з позицій певного світогляду. З запровадженням християнства Київська Русь приєдналась до світової культури6 античної, візантійської філософської культури. Основою світогляду східних слов’ян світова культура стала переправлятись на самобутню Києворуську культуру, зокрема філософську культуру. Сформувалась традиція філософської
  • Діалектика і метафізика
    Альтернативність осмислення проблем буття має місце і в підходах до з’ясування проблем розвитку, розкриття його сутності, методів пізнання тощо. Мова йде про діалектику і метафізику як певних альтернативних філософських концепцій. Почнемо з визначення самих понять “діалектика” і “метафізика”. Поняття “діалектика”, якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття “діалектика” означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння вести полеміку – вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів. Гегель один з перших звернув увагу на таку особливість античної діалектики, підкресливши, що остання має відношення до логіки самого процесу
  • Діалектика розвитку процесів етносуспільного буття
    Соціально-етнічні спільності як суб'єкти суспільних відносин реалізують свої багатогранні потреби та інтереси в процесі розвитку етносуспільного буття. Етносуспільне буття являє собою сукупність реальних, об'єктивно існуючих зв'язків, відносин, форм спілкування людей, що відбуваються в процесі освоєння ними сфери етнонаціонального, міжнаціонального, загальнолюдського. Воно є реальним процесом життєдіяльності етносоціальних спільностей, етнічних індивідуальностей, спрямованим на задоволення своїх інтересів потреб. Етносуспільне буття означає насамперед природно-історичний процес розвитку та функціонування основних сфер життя суспільства, що зумовлюють, детермінують процес розвитку суспільних, зокрема етноекономічних, етнополітичних та етнодуховних, відносин. Разом з тим етносуспільне
  • Діалектика та її альтернативи
    Діалектика є осягнення суперечностей у їх єдності Гегель Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. І це стосується не лише розвитку "абсолютної ідеї", як у Гегеля, а й матеріального світу. Тобто діалектика поширюється на всю навколишню дійсність і є теоретичним відображенням розвитку як "духу", так і матерії, свідомості, пізнання. Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії? Розвиток — це незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. У результаті розвитку виникає нова якість. Це — загальна властивість матерії, її найважливіша ознака. Розвиток — це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна, рух є розвитком.
  • Діалектика як вчення про розвиток і спосіб філософування. Зміст і різновиди діалектики
    ПЛАН Вступ 1. Принципи діалектики 2. Категорії діалектики 3. Одиничне, особливе і загальне в діалектиці 4. Співвідношення між видами категорій діалектики 5. Різні підходи до тлумачення діалектики, її види Висновки Список використаної літератури Вступ Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності. Тому категорії діалектики рухливі, біжучі, вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить у якість, а якість переходить у кількість; можливість стає дійсністю, дійсність же є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може
  • Діалектичне заперечення
    Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення поступальності й повторюваності в процесі розвитку Гегелю вдалося відкрити й осмислити цей закон. Проте людство йшло до цього досить довго. Перші теорії про напрям і форми розвитку виникли лише в XVII-XVIII ст. Вони зводилися переважно до двох концепцій: розвитку по колу і розвитку за висхідною лінією. Перша обумовлювалася тим, що різні зміни в природі часто мають циклічний характер (зміна пір року, дня і ночі тощо). Один з її авторів Дж. Віко вважав, що й суспільство проходить три стадії розвитку: дитинство, юність та зрілість (після третьої
  • Діяльність, практика з точки зору філософії
    1. Діяльність Діяльність - форма активного, творчого ставлення людини до оточуючого світу та самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували і прикрашували її життя. Діяльність включає мету, смисл, предмет, засіб, процес діяльності (здійснення мети). Форми діяльності різноманітні. Залежно від сфер прикладання розрізняють виробничо-матеріальну, виробничо-духовну, трудову (праця), нетрудову. Залежно від прикладання творчості - продуктивну і непродуктивну (відтворення відомого). Діяльність - спосіб буття людини та суспільно-історичного процесу. Вона характеризується доцільністю, предметністю, універсальністю, творчістю, соціальністю. Її внутрішніми механізмами є опредмечування і розпредмечування. Соціально-психологічними моментами діяльності є потреби,
  • До питання свободи як екзистенційного виміру сутності народу в українській філософії другої половини XIX ст.
    Від віків свобода постає спонукальним чинником та умовою повноцінного буття всього живого, визначальним чинником розкриття й повновартісного вияву сутнісного єства народу в усій повноті національної екзистенції – у політичній, економічній та соціальній сферах, в культурі та духовності. Феномен свободи залишається предметом філософських роздумів, а потреба її осягнути з неминучістю випливає з самої суті людського єства, є визначальним принципом нашого існування. Відсутність національної свободи завжди викликала незбориме прагнення її повернути, була спонукальним чинником національної боротьби, соціальних змін та революцій, адже народ не може стати вільним в умовах політичного, соціально-економічного чи
  • Доведення, спростування
    П Л А Н 1. Поняття доведення. 2. Структура доведення (теза, аргумент, демонстрація). 3. Види доведення. 4. Спростування (тези, аргументи, демонстрації) 5. Правила доведення і спростування: помилки, що трапляються у доведеннях. 1. ПОНЯТТЯ ДОВЕДЕННЯ Будь-яке судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому для того, щоб воно було сприйняте як істинне, необхідно переконатися у його істинності. Або, навпаки, переконатися у його хибності і не сприймати як істинне (але про це буде далі). В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх з дійснюстю, у процесі
  • Доля людини в XX столітті
    «Сова Мінерви вилітає в сутінки»,— писав Гегель, маючи на увазі, що осмислення будь-яких подій почи­нається лише після того, як вони вже відбулися, або, принаймні, наближаються до завершення. Тому, мабуть, не випадково наприкінці кожного століття робляться спроби підбити його головні підсумки. Що ж нового — хорошого чи поганого принесло нам XX століття, як воно вплинуло на життя і погляди людей? Тріумфи і трагедії XX століття. Ніколи раніше людство не досягало таких вершин свого технічного та інтелек­туального розвитку, яких воно досягло в нашому столітті. На самому його початку вчені змогли проникнути у світ атома, і відтоді вони не припиняють досліджувати неві­домий людям інших століть
  • Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість і культура
    Будь-яка істинна філософія є духовною квінтесенцією свого часу. К.Маркс Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб'єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого значення теоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об'єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем духовного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в культурі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, свідомості;
  • Духовні основи суспільного буття
    Джерела духовності та її формоутворення. Буттєвість духовності Джерела духовності та її формоутворення. Духовна сторона суспільної життєдіяльності традиційно розглядалася в матеріалістичній філософії як похідна від економічного, господарського життя людей. У теоретичній конструкції марксизму-ленінізму ця позиція була догматизована, що призвело не тільки до хибної орієнтації практичного життя, а й до виникнення ряду очевидних недоречностей у розумінні співвідношення економічної та духовної сфери. Адже, якщо духовний розвиток є наслідком розвитку матеріального і лише віддзеркалює буття, впливаючи зворотно на економічне життя, то сутність людського існування полягає в останньому. В такому разі треба забезпечити безперебійне функціонування машин, вирощування високих врожаїв,
  • Еволюція поняття несвідомого від Фрейда до Юнга
    Історія проблеми поняття несвідомого особливо тісно пов’язана з боротьбою різноманітних точок зору. Це одне з найстаріших понять. Є великий пласт експериментально матеріалу, що був накоплений людством протягом тисячоліть та має безпосереднє відношення до розгляду проблеми підсвідомості. Це результат розроблених у філософсько-релігійних вченнях способів проникнення до глибин людського несвідомого, взаємодії з ним. Цей «експеримент» не лише проводився, але й своєрідно узагальнювався віками. Одним з проявів цього узагальнення є буддійська психологія. Цікаво, що буддійська психологія багато у чому спирається на спостереження та експеримент. Ретельно розроблена система класифікації свідомості, зокрема тих її форм, що виникають при медитаціях, та добре розвинена термінологія з одного
  • Еволюція релігійної філософії XX ст.
    Даючи загальну характеристику західної філософії, слід зупинитися і на такому її напрямі, як релігійна філософія, для якої, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття. Релігія, яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природних і соціальних явищ, безумовно, є одним із фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "ілюзія позатілесності" та "містичне прозріння". Перший є спробою умоглядно вийти із свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності та побачити навколишній світ нібито збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого
  • Екзистенціалізм
    План. 1) Вступ 2) Основна частина a) Філософія екзистенціалізму і художні пошуки ХХ сторіччя i) Розквіт та представники екзистенціалізму ii) Атеїстичний екзистенціалізм iii) Феномен релігійного екзистенціалізму b) Представники екзистенціалізму i) Жан Поль Сартр: Я та інший ii) Філософія „АБСУРДУ” Альбера Камю iii) Франц Кафка 3) Заключна частина a) Висновки 4) Список використаної літератури 5) Додатки Вступ. Екзистенціалізм, виникнувши в середині ХХ сторіччя, я вважаю, перевернула всю свідомість людини. Вона почала усвідомлювати себе не лише, як щось відмінне від тварини, але і як особистість, вона почала розуміти своє буття, мислення, стани своєї душі. Але екзистенціалістів цікавить не мислення
  • Екзистенціальна філософія
    План Вступ. 3 1. Поняття філософського екзистенціалізму. 4 2. Фундаментальна онтологія М. Гайдеггера. 5 3. Екзистенціальна філософія К. Ясперса. 9 4. Екзистенціалізм Сартра та А. Камю 11 Висновки. 16 Література. 17 Вступ Філософія сьогодні є засобом критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток сучасної цивілізації. Все більшого значення в осмисленні світу набуває принцип єдності протилежностей, їх гармонійного поєднання для усвідомлення загальнолюдських інтересів і цінностей, для відвернення загрози самознищення людства, для збереження життя на планеті. Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в існуючих концепціях знайшли специфічне
  • Екзистенціальна філософія та її різновиди
    Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм. Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена К'єркегора (1813-855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить
  • Екзистенціальна філософія, її основні напрями
    План 1. Культурно-історичні передумови становлення екзистенціалізму. Проблема буття людини і буття світу. 2. Людина в умовах відчуження, соціальних криз і граничних ситуацій, сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії. 3. Вирішення проблеми життя і смерті, сутності та існування людини в філософських концепціях М.Хайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю. 1. Культурно-історичні передумови становлення екзистенціалізму. Проблема буття людини і буття світу. Виникнення екзистенціальної тенденції в сучасній світовій філософії було підготовлено кризовою ситуацією в розвитку філософії, яка склалася на початку 19 ст.На той час класична філософська парадигма Нового часу, орієнтована на отожнення основних характеристик світу зі специфічними характеристиками природиабо
  • Екологія та екологічні проблеми в Україні
    Слово екологія походить від грецьких "oikos" — оселя і "logos"— вчення. Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя. Яка сьогодні екологічна ситуація в Україні? Як взаємодіють суспільство і природа в умовах НТР? Які способи і шляхи розв'язання найгостріших соціально-екологічних проблем в Україні? Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення
  • Економічна система, як система самоорганізації обміну товарами та послугами в суспільстві
    1. Суспільство як система і життєдіяльність людини Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес пізнати закономірності його функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії. На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер)
  • Елеатська школа досократичної античної філософії
    У "Великій Елладі" виникла і філософська школа елеатів. Основними представниками цієї школи були Ксенофан, Парменід, Зенон, Меліс. Елейська школа досить цікава для дослідження, тому що це одна з найдавніших шкіл, у працях якої математика і філософія досить тісно і різнобічно взаємодіють. Вчення елеатів — новий крок у становленні старогрецької філософії, в розвитку її категорій, особливо категорії "субстанція". У іонійців субстанція ще фізична, у піфагорійців — математична, у елеатів вона вже філософська, бо ця субстанція — буття. Продовжувач іонійської філософської традиції Ксенофан (565-470 pp. до н.е.) є представником надміфологічного і надфізичного світогляду. У Ксенофана фізична і власне філософська картина світу
  • Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення
    У книзi "Логiчний синтаксис мови" (1934) Р.Карнап висловив те­­­зу, що фiлософськi проблеми виникли з неправильного розумiння мови i тому завдання фiлософiї полягає у її вивченнi. На його думку, це завдання краще за все може бути вирiшене шляхом строго вилучення з фiлософiї всiх посилань на сенс та ейдичне вiдношення думок до ре­­­чей, оскiльки такi посилання призводять до плутанини та безглуздя. Карнап вважав, що фiлософськi дискусiї слiд обмежити дослiдженням не сенсу, а синтаксису. Слiд зазначити, що для Карнапа, за цiєю книгою, наука є засiб вираження знання про свiт, його будову та закони. Також вiн вва­­­жав, що логiчний аналiз взагалi, i логiчний аналiз науки в особли­­­востi, не був пов'язаний, як вважали його попередники, з аналiзом значення
  • Естетика і філософія
    Проблема місця, ролі й специфіки естетики у структурі міжпредметних зв'язків має давню і складну історію. У попередніх розділах підкреслювалася роль філософії як науки, що об'єднувала всі інші сфери людського знання. Естетика також була включена до предме­та філософії, її основні ідеї розвивалися в межах загальнофілософського знання. Філософія (від грсц. sophia — любов до мудрості) — форма суспільної свідомості, спрямована на вироблення світогляду, системи ідей, поглядів на світ і на місце о ньому людини. Аналізуючи, наприклад, давньогрецьку філософію, ми звертаємо увагу на причетність людини цього періоду до своєрідної психологи єднання з Космосом (від грец. cosmos — порядок, прикраса, Всесвіт, світовий порядок). Наслідком цього було безсвідоме перенесення
  • Етика як філософська наука
    Міркуючи далі над природою моралі (в широкому розумінні, тобто включаючи й моральність) як предме­та етики, неважко переконатися, що предмет цей досить своєрідний. Його неможливо звести до звичай­ного зовнішнього об'єкта, котрий ми можемо виділити з його оточення, описувати, вимірювати, аналізувати як певну окрему цілість. Можна скільки завгодно дослід­жувати енергетичний аспект того чи іншого людського вчинку, будувати його математичні моделі, розглядати його як фізіологічний акт чи соціальний феномен, як відтворення певних традиційних взірців поведінки, як символічне діяння тощо — і все ж нічого не з'ясувати в його власне моральному
  • Етос і мораль
    Насамперед декілька слів про тер­мінологію. Термін "етика" -походить від давньогрецького «ethos», яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло. Згодом, однак, у слові етос почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер. Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того або іншого явища. Зокрема, йдеться про етос першоелементів дійсності (Емпе­докл), людини (Шфагор, Демокріт, Герак­літ, Крітій) тощо. У творах давньогрецького філософа Арістотеля (384— 322 до н. е.) знаходимо два терміни, похідні від слова етос. 'ethikos (етичний) і 'ethika (етика). Термін етичний потрібний був мислителю для позначення чеснот, що стосуються людської вдачі, ха­рактеру, на відміну від
  • Загальна характеристика даосизму
    Роль духовно-ідеологічної віддушини віді­грав у Китаї даосизм. Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: "Ми не знаємо, що таке життя, — говорив він, — як можемо ми знати, що таке смерть?" Не дивно, що все сум­нівне, підсвідоме, що належало до сфери непідконтрольних розуму почуттів, конфуціанство залиша­ло осторонь. Однак все це продовжувало існувати і в марновірстві простого народу, і в філософських по­шуках творчо мислячих і допитливих індивідів. У передханьські часи, особливо на початку Хань (II ст. до н. е.), дуже насичену для історії Китаю еру, коли складалося й набувало свого остаточного вигляду вже реформоване ханьське
  • Загальнолюдські цінності та форми їх буття
    Питання про цінності є актуальним в будь-яку кризову епоху. Коли людство незадоволене собою, не спрацьовують звичні стереотипи, традиції і норми, виникає необхідність в філософській рефлексії, яка дає змогу подивитися на себе збоку. Симптоматичним є звернення до аксіологічної проблематики педагогіки, психології та інших дисциплін, що свідчить про зміну парадигм цих наук і суспільної свідомості загалом. Власне філософський ракурс полягає в постановці питань про взаємовідношення цінностей з іншими формами пізнання і опанування світу, про механізм їх формування на рівні особи і суспільства, про форми їх буття, а не зводиться лише до декларативного переліку. Слід сказати, що і духовність, про
  • Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні
    Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні відображає ту важливу особливість об'єктивної дійсності, за якої всі предмети, процеси і явища набувають визначеності через взаємодію, взаємозалежність, суперечливість своїх зовнішніх та внутрішніх властивостей, кількісних та якісних характеристик, котрі існують об'єктивно, незалежно від волі й бажання людей. Взаємодія ж кількості і якості є загальною, внутрішньою, суттєвою, необхідною, такою, що неминуче повторюється. Щоб з'ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість — це тотожна буттю визначеність. Якщо річ втрачає визначеність, то вона втрачає і свою якість. Однак таке визначення ще
  • Закон єдності та боротьби протилежностей
    Уявлення про суперечливість розвитку всього сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, мокрого й сухого, світлого й темного, видимого й невидимого, земного й небесного, скінченного й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей. Їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна
  • Закон заперечення заперечення
    Закон заперечення заперечення відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді. Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку другого. "В діалектиці, — писав Енгельс, — заперечувати — не значить просто сказати "ні", або оголосити річ неіснуючою, або "знищити її будь-яким способом". Спосіб діалектичного заперечення має бути таким, щоб давав змогу далі розвиватися, щоб була спадкоємність
  • Закони функціонування і розвитку соціальної системи як надіндивідуального утворення
    Становлення ідеї історичної закономірності. Поняття суспільного закону. Суспільні закони і людська діяльність Становлення ідеї історичної закономірності. Принцип соціального детермінізму, що в найзагальнішому вигляді означає визнання закономірного зв'язку певних станів суспільства та процесів, за своїм змістом охоплює цілий комплекс таких складних теоретичних питань, як сутність і характер суспільних закономірностей, механізм дії різноманітних причинних зв'язків і залежностей, взаємодія історичної закономірності й свободи, необхідності й випадковості, об'єктивних умов і суб'єктивного фактора. Відправним пунктом аналізу специфічного змісту історичної дійсності й історичної причинності є визнання того факту, що історія є діяльністю людини, яка дбає про свої Цілі.
  • Значення і функції філософії
    Філософія виконує низку важливих функцій і тому відіграє важливу роль в житті суспільства. Це зумовлюється насамперед її особливим предметом, до якого належать основне питання філософії та найзагальніші закони розвитку природи, суспільства й мислення. Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філософські узагальнення завжди пов'язані з основним питанням філософії й з проблемою сутності розвитку. З другого боку, філософія є загальнотеоретичною й загальнометодологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково-творчого мислення,
  • І. Кант про рівні та форми пізнання
    ПЛАН: I. Пізнання прекрасного. II. Аналітика піднесеного. III. Дедукція чистих естетичних суджень. IV. Діалектика естетичної здатності судження. Список використаної літератури Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання,'а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування
  • Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи
    План Вступ……………………………………………………………………… .3 Розділ І. Ідейні джерела екзистенціалізму Ж.-П.Сартра………………… 5 1.1. Умови виникнення екзистенцалізму та його сутність……………… 5 1.2. Атеїстичний екзистенціалізм Ж.-П.Сартра і його філософський метод…………………………………………………………………… ….16 Розділ ІІ. Філософська концепція свободи Ж.-П.Сартра…………… .…23 2.1. Свобода і вибір…………………………………………………… .….23 2.2. Свобода та відповідальність…………………………… .…….35 Висновки…………………………………………………………………….42 Література……………………………………………………… .…………44 Вступ Поняття "свобода" багатозначне і багатостороннє. Свобода може бути особистісною, соціальною, моральною, політичною.
  • Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва
    Вступ…………………………………………………………………….……3 Розділ І. Ідейні джерелафілософської творчості М.О.Бердяєва………… 6 1.1. Особистість М.Бердяєва: етапи життя і творчості……………….…6 1.2. Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа…………………………………………………………… .16 Розділ ІІ. Проблема людини у філософії М.Бердяєва………………… 26 2.1. Людина, особистість, індивідуум у розумінні мислення…………26 2.2. Свобода як одвічно притаманна властивість людини………….…36 2.3. Творчість як продовження справи Бога і виправдання людини….44 Вступ
  • Істина та шляхи її осягнення
    Пряма й безпосередня мета пізнання — осягнення істини. Проблема істини — одна з найголовніших у філософії, центральне питання гносеології, предмет гострих суперечок між матеріалістами та ідеалістами, метафізиками й діалектиками, емпіриками та раціоналістами. "Істина — це велике слово і ще більша справа, — писав Гегель. — Якщо дух і душа людини здорові, то в неї при звуках цього слова повинні вище здійматися груди"1. Поняття істини тією чи іншою мірою ставилось під сумнів і скептиками, й агностиками. Проте внутрішня суперечність їх учень полягає в тому, що при спробі обґрунтувати свої тези вони все ж змушені були апелювати до поняття істини. В ідеалістичній філософії істина трактувалась як відповідність людських
  • Історичне зародження філософії і міфології
    Історія філософії дає величезну кількість картин світобудови, створених як окремими філософами, так і певними філософськими школами. Вона не тільки збагачує світогляд людини, а й оберігає від типових помилок, на які здатна світоглядна думка. Перші кроки історико-філософського пошуку привели до висновку, що філософія як світоглядне явище з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність інтелектуального освоєння дійсності на найзагальнішому рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається у різних країнах неодночасно. Свідченням цього є пам'ятки філософської культури, які підтверджують, що філософія започаткувала себе в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Ваві-лоні, а трохи пізніше в країнах Європи, насамперед
  • Історичні типи світогляду
    ПЛАН 1. Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини 2. Релігія як форма світогляду 3. Філософський світогляд Вступ У філософії дослідженню поняття “світогляд” відводиться досить багато уваги. Це можна пояснити тим, що світогляд виступає постійним супутником людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд
  • Історичні форми і принципи діалектики
    Етимологічне "діалектика" (від грецьк. dialektike) означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання. Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він наголошував, що діалектика осягає світ в єдності протилежних визначень у саморусі, саморозвитку. Вона вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їхню сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого й повного
  • Історія філософії М.Грушевського
    Філософська думка України після 1917 р. пережила суворі історичні випробування, її основними творчими центрами виявились Київ та Харків. Соціально-політичні та економічні перетворення спонукали зміни у філософській культурі. Громадянська війна розкидала українську інтелігенцію до різних політичних об'єднань, розірвала її на корінну інтелігенцію діаспори. За межами України опинились багато представників філософської культури. І все ж в Україні формується потужна, суперечлива, революційно-романтична течія, що об'єднувала учених, поетів, письменників, філософів, громадсько-політичних діячів. Серед них – Михайло Грушевський. Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934 рр.) — видатний учений і політичний діяч, прихильник історико-соціологічного методу, розробленого Емілем Дюркгеймом, Максом
  • Італійський гуманізм (епоха Відродження)
    У XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності. В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя. У царині філософії спостерігається складний, непослідовний, часто суперечливий характер філософських поглядів. Тому надто складно визначити певну
  • Йоган Гердер і Вільгем Гегель як представники німецької соціологічної думки
    План 1. Вступ. 2. Георг Вільгем Гегель (1770-1831 рр.). 3. Йоган Готфрід Герде (1744-1803 рр.). 4. Висновок. 1. На початку ХІХ ст. філософія історії втрачає своє домінуюче становище в розвитку суспільного знання. Історія – вища сфера порівняно з природою де абсолютний розум (дух) само пізнає себе. 2. Ще один яскравий представник філософії історії – німецький філософ Георг Вільгем Гегель (1770-1831 рр.). Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості. Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує.
  • Категорія “буття” в філософії
    Життєві коріння і філософський сенс проблеми буття. “Буття” – поняття, що багатьма мислителями минулого і сучасності покладене в основу філософських роздумів. Чому? Тому що філософські роздуми це думки про гранично загальні, глибинні засади навколишнього світу і про потаємні глибинні основи самого людського життя, це прагнення відповісти на питання, які породжені самим життям: Що криється за конкретними, тимчасовими, перехідними речами, станами, процесами природи, тобто, що є світ “насправді”, у своїй сутності? Що заховане за тимчасовим існуванням окремих людей, їхнім життям і смертю, у чому сенс людського існування? Чи існує світ тільки “тут” і “тепер” або і “там”, “скрізь” і “завжди”, тобто кінцевий або безмежний світ у просторі і у часі? Якщо
  • Кількість, якість, міра. Суперечність буття й пізнання
    Важливим для розуміння діалектики є питання про порядок викладу законів. Найчастіше розпочинають його законом взаємного переходу кількісних і якісних змін. Інколи починають виклад законом єдності й боротьби протилежностей, мотивуючи це тим, що він є першим щодо значущості. Свого часу Ф. Енгельс починав перелік законів діалектики із закону переходу кількісних змін у якісні, спираючись на те, що цей закон сформульований і викладений Гегелем у " .першій частині "Логіки" — у вченні про буття; другий займає всю другу і найбільш значну частину його "Логіки" — вчення про сутність; нарешті, третій фігурує як основний закон при побудові всієї системи"1. Ці категорії виводяться Гегелем з найпростіших основ (буття, ніщо). Починається з того,
  • Класична модель наукового знання
    На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску­­­тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль­­­турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробле­­­ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки фактуальним знанням та мовою пропозицiйної логiки [Див.:9. -с.16-19], а тому смисл i значення теорiї може бути виявлено тiль­­­ки через спiввiдношення з фактами (узгодження з вiдомими фактами та передбачення невiдомих). У стандартнiй моделi лише
  • Комунікативна дія і дискурс
    Перш ніж дискутувати, я хотів би точніше визначити поняття комунікації. Досі ми брали до уваги лише ті речення, що використовуються у висловлюваннях. Але на місце мовних виразів можна поставити також дії, вчинки, переживання та їхні втілення. При взаємодії людей ці (принаймні, три різновиди) мовних виразів та їхні позамовні прояви завжди пов'язані між собою. У мовчазній взаємодії людей (діях та жестах) мовні вирази існують принаймні у знятому вигляді. Під час розмови вони виступають як комунікативна дія (наприклад, під час “розмови через огорожу в саду”); і, навпаки, взаємодія, що має форму розмови (наприклад, вітання на вулиці чи розмова між сусідами), не може вважатися комунікативною дією без урахування позамовного контексту. В дискурсі ж необхідно звернути увагу лише на мовні висловлювання;
  • Конвенцiоналiзм
    Конвенцiоналiзм [Див.:26.-с.46-47] подiляючи знання на емпiрич­­­не i теоретичне вирiзняє як неспiвмiрнi засоби їх здобування. Сто­­­совно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається до­­­сягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - нау­­­ковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть) та фактами; припускається суб'єктивiзм в ор­­­ганiзацiї знання у систему. Для зручностi, конвенцiоналiстське по­­­няття "система наукових знань" позначують термiном "класифiкуюча система", чим пiдкреслюють можливiсть суб'єктивної довiльностi при її утвореннi. Конвенцiоналiзм припускає можливiсть побудови будь-якої системи класифiкацiї, котра поєднує факти в логiчно самонесуперечне
  • Конвенцiональна реконструкцiя основоположень висновкiв
    Визнання "пiзнавальностi природи" супроводжується в Пуанкаре чи­­­сельними зауваженнями i обмеженнями. Вiн вважає, що наука "може осягнути . не речi самi по собi, як думають наївнi догматики, а лише вiдношення мiж речами; i поза цими вiдношеннями немає пiзна­­­ваної реальностi"[3. -с.268]. Проте, це твердження частково спрос­­­товується iншим висловом самого Пуанкаре: "Сказати, що наука не має об'єктивної цiнностi, тому що ми взнаємо за нею тiльки вiдно­­­шення, означає розмiрковувати помилково, оскiльки саме тiльки вiдношення й можуть розглядатись як об'єктивнi"[3. -с.269]. Саму об'єктивнiсть Пуанкаре ототожнює iз загальнозначущiстю. Проголошуючи, що "єдиною об'єктивною реальнiстю є вiдношення ре­­­чей", Пуанкаре пояснює: "Вони об'єктивнi,
  • Кондорсе про основні епохи історічного процессу
    План Введення 1. Біографія 2. Ескіз історичної картини прогресу людського 3. Кондорсе і зародження теорії прогрессу Висновок Уведення У філософії існують концепції, у яких історична взаємодія людини і природи розглядається з погляду розвитку сутності людини, форм його буття, ступіней його діяльного вдосконалення цивілізаційного стану . Французький мислитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) у своїй роботі "Ескіз історичної
  • Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю
    Критерiй "зручностi", який неодноразово використовувався Пуан­­­каре для вибору геометрiї, якiй вiддається перевага, i пояснення трьохмiрностi простору, стали причиною багатьох непорозумiнь. Не пояснюючи смислу, який вiн вкладав у цей невдалий (на думку самого Пуанкаре) термiн, Пуанкаре дав привiд для рiзноманiтних iнтерпри­­­тацiй своєї позицiї. Тому в подальшому йому неодноразово доводи­­­лось виступати проти спроб явно суб'єктивiстськи тлумачити його слова. Однак, в деяких своїх працях вiн вiдзначив об'єктивну пiдставу для вибору тiєї чи iншої теоретичної схеми з умов зруч­­­ностi. Так, ще у 1887 роцi в працi "Про основнi гiпотези гео­­­метрiї", вперше поставивши питання про вибiр геометрiї для опису фiзичних явищ, Пуанкаре
  • Конфуціанство та виховання
    Виникнення конфуціанства завжди пов’язується із стародавнім Китаєм. Конфуціанство – давньокитайська філософська школа, а потім найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська течія Китаю. Заснував її відомий вчений, філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-цзи, Кун Цю, Кун Фуцзи, Кунс-Ксю). Народився в 551 році до н.е. в місті Цюйфу князівства Лоо (Лу) у вельможній, але збіднілій родині. Спочатку перебував на вельможній службі, але покинув її і став навчати. Через деякий час його знову покликали на державну службу, де він дослужився до міністра юстиції. І все ж там він себе не знайшов і зосередився по проповідницькій діяльності.
  • Концепції походження філософії
    План Вступ. 3 1. Передумови виникнення філософії 4 2. Проблеми походження філософії з різних точок зору. 9 Висновки. 17 Література. 18 Вступ Однією з найістотніших характеристик світоглядного знання взагалі (філософського зокрема) є його принципово історичний характер. Звичайно, проблеми виникнення й розвитку об'єктів несвітоглядних галузей знання (скажімо, природничо-наукового) також мають неабияке значення для успішного їх дослідження. Мабуть, ніхто не стане заперечувати важливість космогонічних теорій, палеонтології, дарвінської теорії еволюції тощо для астрономічних, геологічних, біологічних та інших досліджень. Проте лише для світоглядного, насамперед філософського, знання, головна увага якого спрямована на відношення «людина
  • Концепція Платона і Аристотеля
    Принциповою в теорії пізнання є проблема істини. В основі її лежить дослідження взаємного зв'язку між суб'єктом і об'єктом пізнання. Як суб'єкт пізнання функціонує і окрема людина, і група людей, і суспільство в цілому, причому наслідки пізнання цих суб'єктів взаємопов'язані. Як об'єкти пізнання функціонують і природа, і суспільство, і сфера духовної діяльності людей. Теорія пізнання узагальнює пізнавальні процеси, які мають місце і в повсякденному житті, і в сфері природознавчих та соціально-гуманітарних наук, і в сфері духовної культури. Проблема істини — це проблема відповідності змісту людських знань змістові об'єкта пізнання. Якщо зміст об'єкта пізнання адекватно відображається суб'єктом пізнання, то ми маємо ситуацію пізнання істини. Якщо такого відображення
  • Кореляційні аспекти історичного розвитку філософії та фізики
    Змiст Вступ 3 Основна частина 4 1. Фiлософiя i фiзика як органiчнi елементи культури. _4 2. Перетворення фiлософських проблем в конкретно науковi. _8 3. Багатограннiсть фiлософських основ науки. _10 4. Вплив фiлософiї на зародження i розвиток класичної фiзики. 15 5. Фiлософськi засади квантової фiзики. _19 Висновки 25 Лiтература 26 ВСТУП Фізика відіграє важливу роль в житті суспільства, впливає на розвиток техніки, в той же час власний розвиток фізики знаходиться в прямій залежності від потреб суспільного виробництва, рівня розвиткук техніки і від світогляду її творців. Будь-яка наука сама по собі представляє перш за все певну систему ідей, понять,
  • Короткий філософський словник
    1. СВІТОГЛЯД - система узагальнених поглядів на світ і місце людини в ньому, на відношення людей до навколишньої дійсності і самих себе, а також зумовлені цими поглядами їхнього переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності. Виділяють три осн. типи С.: життєвий (буденний) С., в якому відбиваються подання здравого сенсу, традиц. погляди на світ і людину; реліг. С., зв'язаний з визнанням надприр. світового початку; філос. С., в якому узагальнюється досвід духовного і практич. засвоєння світу. На основі раціонального осмислення культури філософії виробляє нові світогляд. орієнтації. Носій С. - особистість і соціальна група, що сприймають дійсність крізь призму певн. системи поглядів. Має величезний практич. сенс, впливаючи на норми поведінки, життєві прагнення, інтереси, працю і
  • Логіка та методологія наукового пізнання
    Якщо самі поняття, будучи основою всього, сплутані і необдумано абстраговані від речей, то нема нічого міцного в тому, що побудовано на них. Ф.Бекон Специфіка, рівні, форми і методи наукового пізнання Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове, так зване стихійно-емпіричне, буденне пізнання, яке виникає разом з формуванням людського суспільства і здійснюється людьми в процесі всіх видів їхньої життєдіяльності. Його називають стихійним, оскільки воно не передбачає постановки будь-яких пізнавальних завдань, які б не стосувались безпосередньо потреб практики. Це пізнання, разом з тим, є емпіричним, оскільки воно не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі відношення предметів повсякденного досвіду. Тут схоплюються певні закономірні
  • Лоренцо Валла „Про свободу волі”. Свобода людини
    КОРОТКА БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Лоренцо Валла (близько 1407, Рим – 1 серпня 1457, Рим) італійський гуманіст доби Відродження, філолог, філософ, один з засновників методу історико-філологічної критики текстів. Народився в сім’ї римського юриста, який працював при папській курії. Університетської освіти вірогідно не отримав, але вже в юнацькі роки досконало володів латинською мовою, вивчав грецьку, займався риторикою і філологією. Спілкувався з багатьма римськими гуманістами, які працювали при папській курії. В 1429 -1433 роках знаходився в Павії, де викладав спочатку риторику в приватній школі, пізніше (1431-1433) в університеті. Закінчив свій головний твір „Про задоволення” (1431, в другому виданні під назвою
  • Людвіг Фейєрбах
    ПЛАН 1. МІСЦЕ Л.ФЕЙЄРБАХА В НІМЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ. 2. ГОЛОВНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ ФЕЙЄРБАХА. 3. МАТЕРІАЛІСТИЧНІ ПІДХОДИ ФЕЙЄРБАХА. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1. МІСЦЕ Л.ФЕЙЄРБАХА В НІМЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ Філософська система Л.А.Фейербаха закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність. У філософському розвитку Фейербаха розрізняють два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму. Головною справою життя і філософії Фейербаха була критика релігії Ця критика і стала ланкою зв'язку двох
  • Людина в соціокультурному середовищі
    ПЛАН 1. Проблема дослідження людини в філософії 2. Соціальнодіяльна суть людини 3. Людина і суспільство 4. Людинотворча суть культури Література 1. Проблема дослідження людини в філософії Кінчається XX ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер ци­вілізований поворот, трансформація індус­тріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвит­ку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча
  • Людина і смерть
    Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. “Смерть не має образу, - говорить байронівський Люцифер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине”. У деяких це слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду. Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці – початок і кінець, народження і смерть – є головними для формування людського світобачення, цілісних фієнтирів , розуміння себе і собі подібних. На противагу народженню смерть – таємниця, оповита сумом і мороком. Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися так глибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукає до питання “Що таке життя?”. В багатьох аспектах життя визначається смертю. Проблема смерті
  • Людина с точки зору філософії: від античності до сьогодення
    Кінчається XX ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер ци­вілізований поворот, трансформація індус­тріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвит­ку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча деколонізація, тен­денція переходу до соціальне орієнтованого, демократичного і право­вого суспільства, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини - ось важлива особливість і характерна риса сучас­ності. Відбуваються наполегливі спроби створити так звану розумію­чу соціологію, психологію особи та ін. Адже сучасна наука формує
  • Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса
    Зміст ВСТУП 2 Погляди К. Ясперса на людину та її існування. 4 Погляди К. Ясперса на історію 8 ВСТУП Перед тим як приступити до безпосереднього огляду філософської творчості Карла Ясперса, спробуємо з’ясувати, що означає сам термін „екзистенціалізм”. Отже, згідно із філософським словником соціальних термінів, екзистенціалізм (від лат. еxistentia – існування) – один з найбільш впливових напрямків світової філософської думки ХХ ст Виникає в кінці 20-х років у Німеччині (М.Хайдеггер, К.Ясперс) і в 30-ті рр. у Франції (Сартр, Камю, Мерло-Понті та ін.). Поширений в Іспанії (М. Унамуно, Х. Ортега-і-Гассет), Італії (Аббаньяно), Ізраїлі (Бубер), в Африці (Л. Сенгор), Японії
  • Людина як абсолютна цінність
    ПЛАН Вступ 1. Особливості філософського підходу до вивчення людини 2. Поняття людини у філософії 3. Абсолютна цінність людини за І.Кантом і М.Бердяєвим Висновок Список використаної літератури Вступ Визначення сутності людини має важливе значення. Очевидне піднесення ролі людського фактора в усьому природному процесі актуалізує відповідальність людини за всі живі істоти, ставить людину на чолі цього процесу, а значить вимагає додаткової оцінки сутності людини і її призначення в світі. Треба зважити і на зростання кількості наук, які вивчають людину: антропологія, фізіологія вищої нервової діяльності, психологія, медицина, соціологія, педагогіка тощо. Кожна з
  • Людина – творець або руйнівник?
    Людина . Хто вона така? На перший погляд це питання зовсім просте. Хто ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен з нас впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як тільки ми робимо спробу заглянути у глибину його сутності, як це прагне робити філософія, виходячи за межі “очевидності” й прагнучи осягнути сутність. Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи та мислителі шукають серед
  • Людиномірність предмета філософії
    Філософія як світоглядне знання. “Софійний” та “епістемний” способи філософствування. Етноментальні характеристики філософського знання Філософія як світоглядне знання Отже, як ми вже довідалися, філософське знання має свою специфіку, яка полягає в його плюралістичному (“поліфонічному”), діалогічному й водночас толерантному стосовно інших (відмінних) точок зору характері. Зазначене дає змогу розглядати філософію як “мудрість”, як знання “софійного” (від грец. “софія” — мудрість) типу. Проте філософія є мудрістю лише “в ідеалі”, реально ж вона є постійним прагненням до мудрості, устремлінням до неї, пристрасним бажанням її, любов'ю до неї (буквальний переклад грецького слова “філософія” і означає любов до мудрості: “філео”—люблю, “софія”—мудрість). Цим і зумовлений процесуальний,
  • Людська діяльність. Життя, смерть і безсмертя
    Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж активна, але змістом її поведінки є пристосування до природних умов життя. її дії визначені успадкованими біологічними особливостями й видовими ознаками. Поведінка тварини регулюється переважно інстинктами, а також набутими умовними рефлексами. Людина не тільки й не просто пристосовується до природи, а й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам; вона "олюднює" природу. І робить це в таких формах, такими способами, які створюються в процесі самої діяльності, розвиваються історично. Людина діє, спираючись на свої знання про предмети та явища, їхні властивості, причинні
  • Майбутнє: проблеми прогнозування
    Три пори — минула, теперішня й прийдешня — бачаться сукупно, яко Вічність, і тая то Вічність тяглістю своєю їх обіймає: позаяк усе наге і розкрите. Нострадамус Поняття соціального Проблема майбутнього і його передбачених передбачення і не належить до тих "вічних" тем, інтерес прогнозування майбутнього закономірно зростає в міру суспільного прогресу. Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього. У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння",
  • Марксистська філософія
    ЗМІСТ 1. Теоретичні джерела та змістовні складові філософії марксизму. 2. Марксові намагання подолати “відчуження” силою критичної теорії, яка повинна “оволодіти масами” й стати “матеріальною зброєю”. 3. Суперечливість марксизму: відд концепції періодизації історії – до тоталітарного втілення. 4. Неомарксизм. Теоретичні джерела та змістовні складові філософії марксизму. Традиційні форми філософської діяльності — університетське викладання та складання вчених трактатів — Маркса не задовольняли. Він вирішив звернутись до філософської публіцистики. Недовга робота в «Рейнській газеті» (1842—1843) — статті про свободу друку цензурі, про родове представництво, про ущільнення сільського малоімущого населення, про
  • Матеріалізм і гуманізм філософії Л.Фейербаха
    Людвіг Фейербах (1804 – 1872) – німецький філософ, войовничий матеріаліст і гуманіст, чільний представник німецької класичної філософії. Ввійшов в історію як глибокий і ґрунтовний критик ідеалізму Гегеля. На думку Фейербаха, “філософія Гегеля – це раціональна містика”, “спекулятивна філософія”, котра є безпідставною. Абсолютний дух Гегеля є звичайною людською свідомістю, яка відірвана від людини і перетворена в абсолют. Така філософія не зможе досягти істинних результатів, доки вона перебуває в межах “чистої думки”. Думка – це кінець, а не початок речей. Основні філософські твори Л.Фейербаха: “До критики філософії Гегеля” (1839), “Про начала філософії” (1841), “Сутність християнства” (1841), “попередні тези
  • Матеріальне та ідеальне
    Свідомість є не тільки породженням матерії, а й її відносною протилежністю, у певному сенсі навіть її подоланням. Це виражається в тому, що за способом свого буття свідомість не матеріальна, а ідеальна. Матеріальне — це те, що існує як об'єктивна реальність. Матерія має якість субстанціональності, тобто самобуття. Вона існує в просторі й часі, перебуває в постійному русі, нескінченному процесі змін і розвитку, сама з себе породжує все розмаїття своїх властивостей. Свідомість — це не об'єктивна, а суб'єктивна реальність. Вона є тим "для-себе-буттям", яке виникає на найвищому рівні розвитку матерії. Це не означає, що свідомість замкнута в собі, як це трактує суб'єктивний ідеалізм. Навпаки, вона є тим "внутрішнім світом", який відкритий світові зовнішньому. Вона
  • Матеріальні основи розвитку суспільства
    ПЛАН Вступ 1. Філософське розуміння суспільства 2. Праця як діяльність. Поняття суспільного і матеріального виробництва 3. Продуктивні сили суспільства 4. Наукова технічна революція як базова матеріальна основа розвитку сучасного суспільства Список використаної літератури Вступ У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними
  • Метод i методологiчне дослiдження
    Коли доведення геометричної теореми у давнiх грекiв виявлялося настiльки очевидним та ясним, що полягало, для прикладу, у прове­­­деннi всього лише однiєї (додаткової) лiнiї на геометричному крес­­­леннi, то вони в таких випадках без якихось додаткових слiв про смисл доведення пiдписували креслення своїм знаменитим та добре вiдомим з iсторичних текстiв - "Дивись!". I що можна було б заперечити людинi, яка б, скажiмо, у вiдповiдь на цю пропозицiю просто повернулася б до креслення спи­­­ною. Добре б, якби при цьому вона обмежилась ввічливим: "Вибачте, але я не розумiю". Гiрше, мабуть (щоправда, невiдомо - для неї са­­­мої чи геометрiї), коли б вона заявила з апломбом чи необґрунтованою погордiстю сучасного прагматика, мовляв: "Ви не маєте нiякої влади над
  • Методи наукового пізнання
    Виходячи з емпіричного й теоретичного рівнів пізнання, які розрізняються не тільки за ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів, глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об'єкта, а й цілями досягнення та способами вираження знань, потрібно охарактеризувати й основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні застосовують спостереження, вимірювання, описання, експеримент та фізичне моделювання. Спостереження — це впорядкована система фіксування та сприйняття властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту. Спостереження полягає в цілеспрямованому сприйнятті предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об'єкт пізнання за допомогою відчуттів, сприйняттів та уявлень.
  • Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання
    Вбачаючи найбiльш характерну особливiсть науки у фальсифiкова­­­ностi її теорiй, Поппер приходить до специфiчного розумiння науко­­­вого знання та наукового методу. Своє розумiння знання вiн протис­­­тавляє есенцiалiзмовi, котрий був найбiльш поширений у ХYIII-XIX ст., та iнструменталiзмовi, що широко розповсюдився у ХХ ст. Есенцiалiстське тлумачення наукового знання сходить, на думку Поппера, до Галiлея та Ньютона. Його можна окреслити у трьох те­­­зах. 1. Вченi прагуть отримати iстиний опис свiту. 2. Iстинна теорiя описує "сутностi", що лежать в основi спос­­­тережуваних явищ. 3. Тому, якщо теорiя є iстинною, то вона не припускає нiяких сумнiвiв i не потребує в подальшого пояснення чи змiни. К.Поппер приймає першу тезу. Вiн "хоче" прийняти i
  • Методологічне розуміння цивілізацій
    У чому ж полягає специфічність монадного тлумачення цивілізації? Передусім — в урахуванні тієї обставини, що будь-яка жива істота не є чимось одиничним, а постає як певна множинність; навіть тією мірою, якою вона нам видається індивідумом, вона все ж залишається зібранням живих самостійних істот, які за ідеєю, за сутністю однакові, в явищі ж, однак, можуть бути однаковими або схожими, неоднаковими або несхожими. Саме нерозуміння цієї імпліцитної атрибутивної "гомеомеричності" цивілізацій як живих індивідів історичного процесу не дало змоги трьом китам цивілізаційного підходу — Данилевському, Шпенглеру й Тойнбі — зрозуміти і, тим більше, послідовно провести цей підхід як принципово нелінійний, а самі цивілізації — як монади історії. Подолання означеної однобічності
  • Методологія наукового пізнання
    Певна система методів та форм, засобів та видів пізнання становить наукову методологію. Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія науки. Однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку логіки та методології науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного відносно самостійного рівня — метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці. У сучасній філософії такі спроби зустрічаються в методологічних концепціях Т.Куна та І.Лакатоса. Т.Кун вводить поняття "парадигма", яке фіксує існування особливого типу знання, що не виконує
  • Методологія побудови наукової теорії
    ЗМІСТ Стор. ВСТУП……………………………………………………………………… 3 1. ПРОБЛЕМА І ПИТАННЯ 4 2. ІДЕЯ, ЗАКОН 7 3. ТЕОРІЯ ………………………………………………………………… .……11 4. ГІПОТЕЗА і ПРИПУЩЕННЯ, МАТЕМАТична ГіПОТЕЗА 15 5. МОДЕЛЬ 18 ЗАКЛЮЧЕНня . 21 Література……………………………………………… .………………. 24 ВСТУП Однією з якостей, що відрізняє наукове знання від ненаукового, є його системність. Це означає, що той емпіричний матеріал яким володіє наука, відповідним образом організований, зведений в певні класи і групи. Наукове знання має надто складну структуру, воно складається з безлічі самих різноманітних елементів. На "мікроскопічному" рівні науки можна виділити, наприклад, такі елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре відрізняються
  • Мислитель М.Бердяєв
    Микола Бердяєв народився 6 березня 1874 р. Родина хоча й була московського походження, але належала до аристократії південно-західного краю із сильними тоді в Києві західними впливами. Прадід мав чин генерал-аншефа, був генерал-губернатором Новоросії та вів особисте листування з імператором Павлом I. Дід, за переказами, молодим поручиком-кавалергардом відзначився в бою з Наполеоном при Кульмі 1814 р.: коли всі командири, включно з генералом, загинули, узяв командування частиною на себе, відчайдушно атакував французів, після чого ті злякалися й програли бій. Згодом той самий дід, уже отаман Війська Донського, не побоявся обстоювати козацькі вільності перед самим Миколою I. Батько Бердяєва, у молодості кавалергард, воював під час Турецької війни. Вийшовши у відставку, був предводителем
  • Місце і роль Ф.Бекона та Р.Декарта у філософії
    Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознаства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику
  • Міфологія - релігійна наука і філософія про походження людини
    План 1.Міфологія. 2.Доля людини у ХХ столітті. 3.Творчі здібності людини. 4.Філософія.Вступ до філософії. 5.Створення світу. 6.Походження людини. Антропогенез. 1.Міфологія. Міфологія (грец. mifos - переказ, logos - слово, вчення): 1)наука про міфи й міфологічну свідомість різних народів; 2)система міфів і міфологічна свідомість того чи іншого народу. Різні наукові школи по різному оцінюють і сприймають міфи, вважаючи їх або формою певного донаукового мислення й світогляду, або різновидом релігійної свідомості, тісно пов’язаним з обрядовою ритуальною дією. Але треба визнати синкретність міфа. Для нього характерна велика кількість різних уявлень про один і той же предмет чи явище. Саме тому міфи включають у корпус літературних
  • Можливість зла як передумова морального добра
    Насамперед, слід, звичайно, зважити на те, що протилеж­ність цих начал зовсім не озна­чає, що в основі відносин між ними не закладені й певні взаємозв'язки. Як будь-які універсальні протилежності, добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де не­можливо було б грішити, де перед людиною не від­кривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Добро, як ми пам'ятаємо, передбачає моральний вибір блага, вільне утвердження орієнтації на нього. Вільне — отже таке, яке має альтернативу. Якби такої альтер­нативи не було, прагнення людини до блага не
  • Моральна філософія Фоми Аквінського
    Фома Аквінський (1225-1274) є визначним представником середньовічної філософії та теології. Завдяки Аквінському довершене теологічне католицьке віровчення та здійснена систематизація схоластики. Створив філософську працю “Сумма теології”. Уперше поєднав філософію з християнською вірою та використав її для розвитку теології. Беручи за основу філософію Аристотеля він вважав і переконував представників церкви що це є духовна опора релігії і самого віровчення. Він спробував осягнути істинну яка перебувала у лоні католицького віровчення. Прийшовши до висновку що не все підвладне розуму він чітко розрізняє істини розумні і стини над розумні. Філософія і теологія отримують у нього свій самостійний статус, свої завдання та цілі. Це є спроба прокласти міст між світською науковою філософією і
  • Моральні виміри спілкування
    Щоб спілкування між людьми могло відбутися, тим більше •.на достатньо високому рівні, потрібно, взагалі кажучи, чимало переду­мов найрізноманітнішого гатунку. Суб'єк­ти спілкування повинні перебувати в кон­такті, розуміти один одного, виконувати певні спільно визнані правила комуніка­тивної поведінки; їм має бути притаманна воля до спілкування і певна, більш або менш виразна настроєність на своїх партнерів, що знову ж таки передбачає відповідні соціальні, культурні, психоло­гічні, семіотичні умови та ін. Всі ці обставини є предметом дослідження цілої низки наук, від загальної та прикладної соціології до соціо- та психолінгвістики, семіотики культури тощо. Однією з цікавих нових дисциплін, спеціаль­но орієнтованою на висвітлення умов спілкування між людьми, є, зокрема, соціоніка
  • Найвизначніші постаті вітчизняної культури
    Українська земля багата на обдарованих людей. Є чимало серед них всесвітньовідомих постатей, про яких знають не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Виділяти найвизначніших завжди важко, тому мої погляди будуть чисто субєктивними, але, я гадаю, більшість погодиться з тим, щоб зарахувати Григорія Сковороду, Тараса Григоровича Шевченка та Івана Франка до когорти найсамобутніших, найобдарованіших представників української кульутри. *** Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна, особливо цікавим видається його вчення про людину та її місце на цьому світі. Яким же був шлях цього
  • Наукова картина світу та закономірності її зміни
    Вступ Прблема визначення поняття "наукова картина світу" і її взаємовідношення з наукою складна і в даний час обговорюється як філософами, так і представниками природничих наук. Разом з тим історія природничих наук говорить про існування на протязі довгих періодів часу певної стійкої ідейної "атмосфери" із загальних понять про властивості дійсності, під впливом яких розвивається наука даного часу. Цю атмосферу прийнято називати "науковою картиною світу". Вона визначає межі "розумних" з точки зору даної епохи гіпотез, а тому стимулює постановку одних наукових проблем і, навпаки, не сприяє і навіть перешкоджає появі інших. Тим самим наукова картина світу задає визначений напрямок для розвитку і теорії (направляючи зусилля на дослідження
  • Наукова картина світу та закономірності її зміни
    Зміст Вступ 1. Про науку і наукову картину світу 2. Місце наукової картини світу в процесі наукового пізнання 3. Структура та зміни картини світу. Наукові революції 4. Закономірності зміни наукової картини світу 4.1 Неминучість зміни картини світу 4.2 Про закономірності зміни наукової картини світу 4.3. Умови та етапи зміни наукової картини світу 5. Про "здоровий консерватизм" Висновки Література   3 4 7 12 14 15
  • Наукове мислення та його структура
    Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда ми знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi. У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї. Тобто, вiдкриваючи корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється перш за все сама людина, перетворюючись на таку, що тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть. Отже, знання про навколишнiй свiт пов'язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. "Знання нової властивостi, одержане тим чи
  • Наукове пізнання: рівні, особливості, специфіка
    Динамічні процеси сучасного світу ставлять кожну людину в досить складні умови. Постійне посилення напруження, світоглядний дискомфорт, а почасти й логіко-методологічний відчай пов'язані зі швидкою зміною ціннісних орієнтацій та глобалізацією світу. Необхідність пошуку ефективних рішень і швидкі знаходження їх не завжди оптимізуються, породжуючи конфліктно-кризові ситуації. Все це — реалії сучасного світу, проблеми людського буття, збереження й розвитку особистості, її внутрішнього світу, світоглядної та методологічної культури. У цьому плані значне місце займають логіко-гносеологічні та логіко-методологічні проблеми. Розвиток науки, пошук щораз нових шляхів її розвитку та зміна ставлення до самої науки
  • Науково-філософська постановка проблеми свідомості
    Проблема свідомості, духу, духовності — одна з головних у філософії. Основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до матерії. Залежно від того, як ставиться й вирішується це питання, визначається філософська, світоглядна позиція — належність того чи іншого філософа до матеріалістичного чи ідеалістичного напряму. Ще в глибоку давнину, на початку історії пізнання люди зрозуміли, що свідомість, думка — це щось таке, що відрізняється від матеріальних речей. Виникло уявлення, що людина складається з тіла й душі. Згодом це уявлення стало основою релігійно-ідеалістичного світорозуміння, згідно з яким духовне начало є цілком самостійним, незалежним від матерії, природи й навіть первинним щодо
  • Націоналізм
    „Мабуть, на часі справді наукове вивчення питання про націоналізм. А для початку годилося б дати бодай більш або менш точне „робоче“ визначення…“ І. Дзюба, ЛУ 25/’88 В єстві кожної людини живуть у певному співвідношенні космополіт і націоналіст, готові переважити один одного за тих чи иньших політичних або соціяльних обставин. Так само і тіло етносу, позбавлене націоналістичної спрямованости, ніколи не перетвориться у націю. На одміну від иньших істот, які не усвідомлюють себе засобами абстрактного мислення з-поза меж власної особини, людина є свідома наявности загальнолюдського начала у своїй частковій етнічній сутності, і цей дуалізм, будучи рушієм міжнаціональних стосунків, таїть також і небезпеку. При певній інтелектуальній обмеженості така роздвоєність стає нестерпною,
  • Національна держава і громадянське суспільство
    Саме поняття "суверенна національна держава" містить у собі чіткий взаємозв'язок складових елементів "суверенна" і "національна", що характеризують системну сукупність якостей даного державного устрою. Виходячи з досвіду світового національно-державного будівництва і актів міжнародного співтовариства, що фіксують і закріплюють суверенність національних, державних і особистих прав, під суверенітетом слід розуміти сукупність повновладдя нації і прав, які гарантують незалежність особи. Суверенітет нації відбивається насамперед у можливостях її вільного політичного самовизначення, в правах нації на територію, що історично склалася і яку вона займає споконвіку, її природні ресурси і копалини, а також у верховенстві її законодавства та обраної державної влади,
  • Національний характер філософії Івана Яковича Франка
    План Вступ 1. І.Франко - як школа українського політичного життя. 2. Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка. 3. Трагедія ідеї українського державотворення Івана Франка. Висновки Список використаної літератури Вступ І.Я.Франко перший в українській і один з перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці, трудової моралі, яка розвивається пізніше в одну з провідних філософських тем. Вже в першому своєму філософському трактаті "Поезія і її становисько в наших временах". Франко говорить, що духовне ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця
  • Некласична філософія кінця XIX— початку XX ст.
    Філософія кінця XIX - початку XX ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Історичне значення класичної буржуазної філософії полягає в тому, що вона обгрунтувала підвалини нової духовної культури, котрі випливали із заперечення феодальної ідеології. Характерною ознакою цієї філософії була безмежна віра в розум, у його здатність пізнати світ і встановити "царство розуму" в ньому. Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму — з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах. Більшості
  • Неопозитивізм: його сутність та принципи
    Неопозитивізм: йогосутністьтапринципи. Неопозитивізм, як філософський напрямок, бере свій початок ще з першої половини ХІХ століття. Його родоначальником був французький філософ Огюст Конт (1798 – 1957). Конт висунув ідею створення нової філософії, відмінної як від матеріалізму, так і від ідеалізму, оскільки, на його думку, останні нічого для науки не дають на зміну їм повинна прийти позитивна філософія або позитивізм (від лат. positivus – позитивний). Сутність позитивізму відображають такі три основні його положення: 1) пізнання людини повинно бути вільним від будь-якої філософії; 2) вся попередня філософія як метафізична, так і діалектична повинна бути усунена і замінена: або спеціальними науками, або узагальненим оглядом системи
  • Неотомістська філософія
    Сучасна релігійна філософія не є єдиним цілим. Під впливом різних віросповідань вона розподіляється на ряд філософських шкіл, концепцій, доктрин, типів мислення. Виходячи з цього можна говорити про християнську, іудаїстську, мусульманську, буддійську, ламаїстську і т.д релігійні філософії. В рамках християнства існують і розвиваються католицька, протестантська і православна філософії. Кожна з них має свої особливості. Найбільш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, є філософія неотомізму, заснованого на вченні італійського теолога Фоми (Томмазо) Аквінський (1225 –1274). Чільні представники цього філософського напрямку: французи Жак Марітен (1882 – 1973)
  • Німецька класична філософія
    Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філосо-фії, що охоплює напружений, дуже яскра вий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представле-на сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто ро-ків, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шел-лінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людві, Андреас Фейербах (1804-1872). Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання — чи можна гово-рити про німецьку класичну філософію як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику від-різняє ряд суттєвих
  • Німецька класична філософія (ХVІІІ – ХІХ ст.) Основні філософські ідеї І.Канта
    Імануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ і вчений, родоначальник німецької класичної філософії. Народився в м. Кенігсберзі (Прусія) в родині ремісника. Закінчив теологічний факультет Кенігсберзького університету, в якому спочатку був доцентом, потім професором і ректором. Викладав у ньому ряд курсів філософії, логіки, математики, механіки, фізики, географії, антропології і загальної історії. Був енциклопедично ерудованою людиною. Розрізняють два періоди в творчій діяльності Канта – “докритичний” (до 1770 р.) і “критичний”. В “докритичний” період Кант виступив як крупний вчений, теоретик, природодослідник. В цей період він визнавав можливість об’єктивного існування речей поза свідомістю людини. “Ідеалізм, – писав Кант, – полягає в утвердженні, що існують лише мислячі
  • Німецька класична філософія. Загальна характеристика
    План. 1. Вступ. 2. Відбиток політичної ситуації на поглядах німецької класичної філософії. 3. Метод та система Г.Гегеля. 4. Основоположник неокласичної філософії – Кант. 5. Постгегельянство Фейєрбаха. 6. Діалектика Г.Фихте. 7. Філософія Шеллінга. 8. Підсумок досягнень німецької класичної філософії. 9. Список використаної літератури. 1. Вступ. Німецька класична філософія XIX століття не тільки підвело підсумки розвитку європейської думки, але і запропонувала свої шляхи і методи рішення традиційних проблем буття, співвідношення світу і людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідні ідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Були систематизовані
  • Огляд твору "Людвиг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" Ф. Енгельса
    Цей твір повертає нас назад по часу на одне покоління (до періоду підготовки Німеччини до революції 1848р). Але філософська революція передувала політичному перевороту. На той час система Гегеля була вінцем всього філософського розвитку і піднімалась навіть до рівня королівсько-пруської державної філософії. Наприклад, особливою популярністю користувалось таке положення Гегеля: "Все дійсне є розумним; все розумне є дійсним", яке, по суті, було філософським виправданням деспотизму. Або такий вираз:" В своїй розгортці дійсність розкривається як необхідність", тобто це означало, що тодішня держава була настільки розумною, наскільки вона була необхідною, а якщо хтось вважає державу або уряд непридатними, це пояснюється непридатністю підданих. На думку Гегеля, в процесі
  • Основне питання і проблема методу в філософії. Матеріалізм і ідеалізм
    Як уже наголошувалося, світогляд, а отже й філософія як його теоретична серцевина, завжди звертаються до проблеми "людина — світ". Однак від світу, від природи людина суттєво відрізняється, й передусім тим, що їй притаманна свідомість. Ця властивість обумовлена її активним, діяльно перетворюючим ставленням до світу і, у свою чергу, є передумовою такого ставлення. Свідомість — це не просто властивість матерії, а щось відносно протилежне їй. Сутність свідомості — її ідеальне відображення матеріального світу в мозку людини. Завдяки свідомості світ починає існувати "для себе". Активність свідомості, яка реалізується в практичній діяльності людини, стає дедалі важливішим фактором саморозвитку матерії, і його вплив не знає принципових меж. Матерія і свідомість
  • Основні тенденції та напрямки розвитку літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.
    Початок нового століття був охарактеризований великими зрушеннями у мистецтві і в літературі. Особливого впливу зазнало мистецтво після того, “що померли всі боги, залишилась одна людина”. Людина стає центром художнього твору і уособлює у собі цілий світ, який є високодуховним, але одночасно оригінальним та сповненим протиріч. Завданням письменників стає пізнання внутрішнього світу людини, її духовної еволюції, її місця у всесвіті та у історії людства. Найбільш впливовою філософською течією стає позитивізм, представники якого вважали, що справжнє (позитивне) знання є результатом досягнення соціальних наук, котрі в свою чергу, головним завданням бачили опис фактів і явищ реального світу, а закони природи переносили на життя людей, що знайшло найбільше відображення у працях послідовника
  • Основні філософські погляди
    Якщо речі дійсно існують, то необхідним образом існують і ідеї речей; так що без ідеї річ чи не існує сама річ залишається непізнаваної. Немає принципового відриву ідеї речі від самої речі. Ідея речі знаходиться усередині самої речі. Ідея речі, будучи чимось одиничним, як одинична і сама річ, у той же час є й узагальненням усіх частин речі, є деякою спільністю. Спільність речі обов'язково існує й у кожній окремій речі, і існує щораз по-різному; але це значить, що спільність речі охоплює всі її роздільні частини і тому є цілісністю речі. Цілісність речі, коли з видаленням однієї частини речі гине і вся річ, є організм речі на відміну від механізму речі, коли річ залишається цілісної, незважаючи ні на яке видалення окремих її частин і заміну їхніми іншими
  • Основні функції проблеми буття в філософії
    З самого початку західно-європейського мислення і до сьогоднішнього дня буття означає те ж саме, що й присутність . Буття як присутність визначається через час. Мартін Хайдеггер Світ як єдність об'єктивної дійсності і дійсності людських сутнісних сил. Знання про світ — складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми. Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяльності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше
  • Особистість у вимірах філософського аналізу
    Багато в світі дивних див, Та найдивніше з них — людина. Евріпід Людина — унікальне творіння природи, суспільства і самої себе. Про унікальність людини говорили і писали з давніх давен. Людина — "найдивніше з дивних див" — з її неповторністю, із багатоманітними біологічними, соціальними, культурними, моральними, психологічними рисами є об'єктом різних наук. У ряді країн створено спеціальні центри, які здійснюють комплексні дослідження проблеми людини та координують розробку цих питань різними науковими та навчальними закладами. Філософія ж на основі узагальнення досягнень, здобутих різними науковими дисциплінами, має своє, специфічне бачення людини. Вона вивчає людину як суще особливого роду, осмислює питання про природу, буття, сутність і велетенські духовні
  • Особливе місце в соціальній роботі займає соціальна психологія, як галузь психологічної науки
    Соціальна психологія дозволяє вивчити психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організованих і неорганізованих (формальних і неформальних) соціальних групах. У структуру соціальної психології входять наступні три групи проблем: 1. Соціально-психологічні явища у великих групах (у макро середовищі). Сюди відносяться проблеми масової комунікації, механізми і ефективність впливу засобів масової комунікації на різні спільності людей, закономірності поширення суспільних настроїв, обрядів, звичаїв і т.д. 2. Соціально-психологічні явища в малих групах (у мікро середовищі). Вони включають проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних відносин, лідерства і інші. 3. Соціально-психологічні прояви особистості людини (соціальна
  • Особливості філософського знання
    Філософія це система певних знань про природу, суспільство, людину, процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими мають свої особливості. В чому вони полягають? Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, в результаті якого виділяються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі. Процес узагальнення здійснюється шляхом абстрагування – логічного засобу відхиляння від того, що не є предметом дослідження на даному етапі пізнання і концентрація уваги на тому, що є таким предметом. Людське пізнання, життя людини не мислиме без абстракцій. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої
  • Особливості “філософії життя” А.Бергсона
    Значущим теоретичним джерелом аксіології науки є філософія життя, що виступила проти абсолютизації раціональних цінностей. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. її апеляція до «самого життя у всій повноті його проявів» була природною реакцією на поширення сцієнтистських і техніцистських тенденцій. Термін ”філософія життя” позначає відомий напрям європейської філософії, представлений творчістю А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, В. Дільтея, Г. Зіммеля та ін. На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології.
  • Парадигми осягнення історії
    Історія вчить лише тих, хто її вивчає В.Й.Ключевський Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з'ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального і локального, конкретно-історичного і архетипного, центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій історії тощо. Філософія історії: предмет і напрямки Термін "філософія історії" запровадив Вольтер (зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 p., має назву "Філософія історії"). Проте слід застерегти, що реальне формування філософії історії як певної галузі людських
  • Перспективи взаємодії конкуренції і партнерства: підходи до розуміння
    Складні соціально-економічні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві потребують розробки адекватних концепцій і відповідного методологічного забезпечення. Для вирішення цього завдання важливим є соціально-філософський аналіз конкуренції і партнерства як фундаментальних констант суспільного буття. Реалії українського сьогодення свідчать про продовження одночасного впровадження конкуренції й партнерства в усіх сферах суспільства. Конкуренція як феномен і конкурентна боротьба як процес є невід'ємним атрибутом ринкової економіки. Однак, щоб вижити у ворожому середовищі, суб'єкт ринкових відносин кооперується з іншими суб'єктами і, таким чином, вступає в партнерські
  • Пізнання як творчість. проблема істини
    Пізнавальна творчість як пізнання можливостей. Об'єктивні і суб'єктивні характеристики істини. Абсолютні й відносні характеристики істини Пізнавальна творчість як пізнання можливостей. Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об'єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є (а саме так уявлялася суть пізнання в матеріалізмі, та й багато хто з природодослідників саме так уявляють зміст пізнання). Пізнання виявляє об'єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) і можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і
  • Позитивізм
    Позитивізм сприяв поширенню матеріалістичною світогляду і, серед іншого, деформації поняття “гуманізм”, яке стало популярним у ХІХ ст. Засновник “наукового самим собою шляхом зняття, релігії, а комунізм – це комунізму” К.Маркс в одній з ранніх робіт з цього приводу писав: “Атеїзм – це гуманізм, опосередкований гуманізм, опосередкований самим собою шляхом зняття приватної властивості”. Згідно з цим вкрай суб’єктивним визначенням, що претендувало на визнання його загальноприйнятим, із “застарілого” розуміння гуманізму мали бути “вилучені” релігійний і майновий чинники, а справді гуманна людина обов’язково має бути атеїстом і комуністом. Таке розуміння гуманізму і відповідне сприйняття к-ри не стало панівним у ХІХ ст., однак пізніше воно культивувалося в країнах, де марксизм
  • Політика рівності: гендерний аспект проблеми зайнятості жінок (Україна, Британія)
    Гендер – це соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості у сфері освіти, у професійній діяльності, можливості доступу до влади, сексуальність, сімейну роль, репродуктивну поведінку. Кожне суспільство має певну гендерну систему, елементами якої є множинні гендерні рольові прояви, ідеї, неформальні та формальні правила та норми, визначені відповідно до місця, цілей і співвідношень статей у суспільстві. Гендерна система передбачає гендерний вимір публічної та приватної сфер. Вона є відносно стабільною, але все ж таки мають місце певні зміни. Наприклад, для першої половини ХХ ст. для класичного капіталізму в публічній сфері переважає чоловіча зайнятість, а приватна сфера – жіноча. В постіндустріальному
  • Політична думка періоду Просвітництва. Раціоналістичні концепції політики
    ПЛАН 1. Вступ 2. Дослідження держави раціональним методом в працях Томаса Гоббса. 3. Трактування політичної думки європейськими мислителями епохи Просвітництва. 4. Вирішення політичних проблем російськими мислителями того часу. 5. Висновки. ВСТУП Поряд з політичними течіями, які позитивно сприймали зародження ранньокапіталістичних відносин в країнах Європи, широкий антифеодальний соціально-економічний і політичний рух, в ХVІ- ХVІІ ст виникають і вчення. Що критикують лей лад, ці явища і процеси і проповідують ідеї утопічного соціалізму. Розвиток соціалістичного ідеалу від Мора і Кампанели до Сен-Сімона, Фур’є і Оуна – це теорія прогнозування майбутнього устрою держави, її форм і принципів. В процесі створення
  • Політична свідомість і політична культура як елементи політичної системи
    Політична свідомість і політична культура виступають необхідними елементами будь-якої політичної системи суспільства. Будучи відповідними різновидами суспільної свідомості й культури, що мають власний предмет і механізм формування, вони характеризують духовну здатність людини до спеціалізованої політичної діяльності. За допомогою політичної свідомості та політичної культури індивід спроможний адаптуватися у політичному просторі і здійснювати у ньому специфічні функції соціальної взаємодії, політичної участі й управління. Політична свідомість як макрохарактеристика духовних явищ політичного життя втілює єдність їхніх гносеологічних, онтологічних і функціональних характеристик. Тим самим вона немов позначає нижчу межу здатностей суб'єкта відображати політичні об'єкти і орієнтуватися
  • Політична система суспільства
    Політика — мистецтво управління державою. Арістотель Політика — важливий компонент життєдіяльності суспільства. За своєю природою вона пронизує всі сфери суспільного життя. Як соціальне явище політика носить відносно самостійний характер, і її розвиток відбувається на основі своїх власних об'єктивних закономірностей. Але сутнісний аналіз цього соціального явища не може бути повним і зрозумілим без виявлення його взаємодії з іншими явищами і процесами політичного простору суспільного життя. Пізнання політики як підсистеми суспільних відносин можливе лише як "момент" історії, еволюції та розвитку соціальної системи в цілому. Отже, політична система як одна із частин або підсистем соціальної системи дає змогу виявити межі політики та політичних відносин, їхні елементи
  • Політичні вчення доби відродження та просвітництва
    ПЛАН 1. Джон Локк – основоположник теоретичної системи класичного лібералізму 2. Політичні ідеї в працях французького Просвітництва (Шарль Луї Мотеск’є та Жан Руссо) 1. Джон Локк – основоположник теоретичної системи класичного лібералізму Чільне місце серед авторів державно-правових тонцепцій того часу посідав англійський філософ Джон Локк (1632— 1704). Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панував природний закон. Але цей стан відрізняється від гобб-сівської "війни всіх проти всіх". Закон природи, вважав Локк, як прояв природної розумності світоустрою вимагає миру і збереження всього людства2. У природному стані людина, задовольняючи свої інтереси й потреби,
  • Поняття душі у філософії Арістотеля і сучасність
    Середньовічні мислителі з особливою увагою поставилися до вчення Аристотеля про душ, викладена в однойменному трактаті. Аристотель починає з того, що душу є не тільки в людини. Її мають також рослини і тварини. Рослинна душа, по Аристотелеві, має здатність росту, харчування і розмноження. Тваринна душа відрізняється тим, що має почуття. Душу людини є розумна душа. Особливої уваги заслуговує вчення Арістотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Арістотель
  • Поняття елементів та структури системи
    Вступ Філософський словник тлумачить структуру (від лат. structura – побудова) як побудову і внутрішню форму організації системи, яка виступає як єдність сталих взаємозв’язків між її елементами, а також законів цих взаємозв'язків. Тобто структура є невід'ємним атрибутом всіх реально існуючих об'єктів і систем, і саме з цієї точки зору ми розглядатимемо цю категорію. Тематично реферат складається з трьох частин. У першій розглянемо поняття частини та цілого як основу для розгляду категорії "система", її структури і елементів. У другому детально зупинимося на категоріях "елемент" і "структура" і розглянемо порівнюваність структур. У третьому розділі йдеться про принцип системності, який дозволяє втілити теоретичні знання про структуру та елементи
  • Поняття і структура моральної свідомості
    ПЛАН 1. Поняття моралі, моральної свідомості 2. Структура моральної свідомості Використана література 1. Поняття моралі, моральної свідомості Мораль — фено­мен складний, різноплановий, здатний повертатися то одними, то іншими, нерід­ко протилежними своїми гранями. Існує багато способів опису структури моралі. Один із них ми згадували вище, говорячи про відмінність між власне мо­раллю і моральністю (див. лекцію 1). Проте, будучи надзвичайно важливим у плані осмислення співвідношення ідеальних принципів моралі й реальної людської практики, такий поділ неприйнятний для аналізу внутрішньої будови цілісного феномена моралі. Більш продуктивною
  • Поняття методу й методології
    Метод (грецьк. metodos) у широкому значенні слова — "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній. Проте не варто зводити весь арсенал методів до раціонального, оскільки існують й інші засоби та прийоми пізнання. Проблема методу завжди була й залишається в центрі уваги філософської та наукової думки (особливо з Нового часу) і обговорювалася в рамках різних учень. Нині питання методу й методології широко ставляться й вирішуються в таких філософських напрямах, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм, постструктуралізм, пост-позитивізм тощо. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпретації текстів та інших філософських концепціях (Г. Гадамер,
  • Поняття особи та особистості
    ПЛАН Вступ 1. Людина: індивід, індивідуальність, особа 2. Проблема особистості в сучасній філософії Висновки Література Вступ Людське суспільство - багате різноманітністю індивідуальних людських істот, живих і активних діючих елементів історичного процесу. Як не велика сила суспільного, що розвивається, саме людина, справді жива людина - ось хто творить все те, чим володіє, і те все, за що бореться. Історія не є якась особлива особа, яка користується людиною як засобом для досягнення своєї мети. Історія не що інше, як діяльність людини, яка переслідує свою мету. Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи - характерна прикмета
  • Поняття про мораль. Мораль та інші форми суспільної свідомості
    ПЛАН 1. Поняття про мораль, її складові 2. Первісні форми моралі 3. Мораль і звичай Використана література 1. Поняття про мораль, її складові Етимологічно термін «мораль» походить до латинського слова «mos» (множина «mores»), що позначає «вдача». Інше значення цього слова - закон, правило, розпорядження. У сучасній філософській літературі під мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм. Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя. Мораль вважається
  • Поняття світогляду, його основні риси
    1. Поняття світогляду Людина — єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпіричній або теоретичній формі. Знання в свою чергу може матеріалізуватися, опредметнюватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея — це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Вона відбиває цілі та прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд — одна з форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві "виміри" людини, включаючи її потенціальні можливості та призначення. Оскільки з самою філософією, її ідеями, змістом її положень погоджуються,
  • Поняття структури
    П Л А Н Вступ 1. Частина і ціле. 2. Поняття елементів та структури системи Елементи як контекстно залежна категорія Емерджентність системи Порівнюваність структур. Ізоморфізм та гомоморфізм 3. Принцип системності. Висновки Список літератури Вступ Вибір теми для написання реферату зроблений невипадково. Він зумовлений в першу чергу тим, що автор планує в рамках кандидатської дисертації здійснити дослідження структури зовнішньої торгівлі України та можливостей її удосконалення, і для цього неабияк важливо дуже чітко засвоїти філософську категорію структури, а також пов'язані з нею поняття елементу та системи. По-друге, важливе значення має аналіз елементів цієї структури в різних її
  • Поняття субстанції та проблема методу пізнання у філософії Нового Часу. Емпіризм та раціоналізм
    Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику
  • Поняття та форми буття
    Більшість філософів проблему буття вважають основоположною при розгляді філософських проблем. Щоб зрозуміти її сенс і значення, потрібно з'ясувати, яку роль вона відіграє в житті суспільства, людини. У своєму повсякденному житті люди переконуються в тому, що світ є, що при всіх його змінах він все ж зберігається як щось відносно ціле й стале. Проте проблема буття все ж виникає, особливо тоді, коли його підвалини стають предметом сумнівів і роздумів. Та й причин для цього достатньо, оскільки й сьогодні не зняте питання: бути чи не бути? Воно зумовлюється загрозою існуванню людству, викликаною явищами та процесами, які виникли й поглиблюються в наш час. Через те людству необхідно глибше усвідомити, що таке
  • Постмодерна епоха та її мислення. Інформаційне суспільство. Плюралізм, течії сучасної філософії
    ПЛАН Вступ 1. Постмодерна епоха, особливості мислення 2. Поняття "інформаційного суспільства", його філософія 3. Течії сучасної світової філософії Висновки Список використаної літератури Вступ Друга половина ХХ сторіччя позначена багатьма епохальними подіями, найзначнішою серед яких є крах комунізму як ідеології та як політичного режиму. Ці події зумовили істотні зрушення у філософії, де все яскравіше позначається постмодерністська домінанта. Взагалі філософія зумовлена глибокою потребою загального осмислення людиною зовнішнього і свого внутрішнього світу, яке б дозволило їй бути господарем своєї долі, забезпечувало б орієнтований розвиток, духовний
  • Початок філософії у Китаї
    Вступ Історію Стародавнього Китаю можна поділити (не рахуючи неолітичних культур Яншао і Луньшань) поділити на шість періодів: 1. Шан, або Інь (XVIII -- XII ст. до н.е.); 2. Жоу – Західне Жоу – (XVIII -- XII ст. до н.е.) 3. Жоу – Східне Жоу – Лего (тобто “відокремлені держави”, на які розпадається Китай у період VIII – V ст. до н.е.); 4. Жоу – Східне Жоу – Жаньго (тобто “держав, що борються” – Цинь, Чу, Ци, Хань, Жао, Вей, та Янь, що поглинули у V – III ст. до н.е. інші, більш дрібні та слабкі, держави); 5. Імперія Цинь (221 – 206 рр. до н.е.); 6. Хань (кінець III ст. до н.е. – III ст. н.е.). Перші два та частково третій з шести
  • Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу
    Якби навіть генії всіх часів зійшлись і об'єднали свої зусилля, то і тоді за допомогою передбачень вони все ж не могли б повести науку далеко вперед, бо корінні помилки, допущені першими зусиллями розуму, не виліковуються перевагами наступних дій і ліків. Ф.Бекон Проблема практики завжди є проблемою дослідження основ людського життя. Найважливішою ознакою людського способу буття виступає те, що його умови не є чимось лише даним, наявним, готовим; вони створюються в процесі історичного саморозвитку людини. Необхідність творити себе і умови свого існування виявилась джерелом формування та постійного вдосконалення різноманітних людських здатностей, і насамперед здатності осягати й використовувати у своїй життєдіяльності закономірні зв'язки навколишнього світу і на цій
  • Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи
    Читаючи філософську чи навіть публіцистичну літературу, можна натрапити на думку про нинішню реабілітацію практичної філософії. В останні десятиліття збільшився обсяг видань, розширилась тематика дискусій, які фіксують інтерес філософської і наукової громадськості до практичної філософії в її новому прочитанні. Що криється за цим потягом сучасника до практичної філософії? Вважати, що сучасний інтелектуал став прагматичнішим і йому бракує бажання входити в метафізичні хащі теоретичної філософії, що він, мовляв, схильний мати справу лише з тими засадами філософування, які легко піддаються застосуванню, - такий підхід та оцінка духовних інтенцій сучасності надто спрощували б мотиваційне тло нинішнього сприйняття практичної філософії. Сучасний інетелектуал, який навіть поверхово знайомий
  • Предмет і функції філософії. Світогляд, як теоретичне ставлення до сущого з позиції належного
    Слово "філософія" походить від грецького "філо" - любов і "софія" - мудрість і звичайно трактується як любов до мудрості. У Древній Греції слово "філософія" як любов до мудрості застосовувалося до людей, що відкривають таємницю природи і людського життя, учать діяти і жити в згоді з природою і вимогами самого життя. Філософія являє собою форму раціонально обгрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв'язок. Тому філософське рішення питання про сущності світу і людини, про його відношення до світу явилося методологічною основою формування якісно нового світогляду. У цьому зв'язку важливим ставати питання про те, що ж являє собою філософія як феномен духовного життя суспільства. Якщо філософія є формою
  • Предмет, основи поняття та принципи філософії екзистенціалізму
    Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу. Екзистенціальна філософія виникла, як особливий напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині (Мартін Хайдеггер (1889 – 1976), Карл Ясперс (1883 – 1969)) і Данії (Сьорен Кьеркьегор (1813 – 1855), Отримала свій подальший розвиток після 2-ої світової війни у Франції (Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), Альбер Камю (1913 – 1960), Габріель Марсель (1889 – 1973)) і Іспанії (Хосе Ортега-і-Гассет (1983 – 1955)). Філософія екзистенціалізму виникла, таким чином, на крутому переломі суспільної історії. Вона є теоретичним усвідомленням
  • Принципи діалектики
    Принцип (від лат. principium) — начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Термін "принцип" набув широкого вжитку. Кажуть: "принципова людина", тобто тверда, цілеспрямована, непідкупна, непоступлива; "у нього немає ніяких принципів", тобто немає стрижня, волі, переконань тощо. У філософському плані поняття "принцип" означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії. Для діалектики як філософської теорії розвитку такими фундаментальними началами є принципи: загального зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення. Це ті найважливіші підвалини, на котрих грунтуються основні закони діалектики, діалектичне
  • Природа, суспільство, людина. Поняття природи. Біосфера і ноосфера
    У процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять "природа", "біосфера", "ноосфера". Поняття "природа" багатозначне. У широкому розумінні природа — це весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт). Проте люди взаємодіють лише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виокремлюється біосфера — поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність усього живого. До біосфери належать тропосфера (нижня частина земної
  • Про чуттєву та рацiональну складовi наукового пiзнання
    Методологiї науки, як знання про взаємовiдношення методiв пiзнання, свiдоме використання котрих дозволяє отримувати нове на­­­укове знання, не можуть виникати та iснувати без гносеологiї - на­­­уки, що вивчає пiзнання. Тому теорiю пiзнання, яку можуть розумiти як гносеологiю чи епiстемологiю (якщо дотримуватися концепцiї про вiдмiннiсть гносеологiї та епiстемологiї), доречно вбачають за визначальний засiб вивчення органiзованого суспiльством пiзнання. У свою чергу, найбiльш послiдовною формою дослiдження можливостей та взаємозв'язкiв методiв наукового пiзнання стала фiлософiя нау­­­ки, для якої методологiчна проблематика має принциповий характер. Дослiдження наукового пiзнання фiлософами науки зобов'язують погодитися з висновком, що закони буття системи знань вiдмiннi вiд законiв
  • Проблема загальності естетичного почуття у трансцендентальній естетиці Канта
    У Новий час в європейській культурі сформувався новий тип світовідчуття. Людина, звертаючись до безпосередньої дійсності речей, прагне побачити її наочно, пізнати власним розумом і мати критично обгрунтоване судження. В цей час у свідомості міцно закріпилася беко-нівська істина про те, що збільшення знання — це зростання сили, могутності, отримання влади. Це було продовженням сократівської установки: наявність істин-ного знання забезпечує успіх у сфері пра-ксису. Варто людині лише відкинути забобони, що нависали над нею, та перебудувати Всесвіт за допомогою розуму, і щастя буде забезпечене всім людям. Тому можна побачити разом із зростанням ни-гілізму й поширення хвилі утопій, які намагались указати шлях перебудови со-ціуму. Людина доби просвітництва є картезіансько-кантівським трансцендентальним
  • Проблема знання, мови, розуміння у філософії XX ст.
    Однією з провідних течій сучасної світової філософії, безперечно, є позитивна філософія, яка своїм джерелом має класичний позитивізм XIX ст., і в наш час представлена неопозитивізмом та постпозитивізмом. Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Неопозитивізм як напрямок включає в себе різноманітні логіко-філософські школи. Виділимо основні з них. 1. Віденський гурток, що сформувався у 1922 p., його представники: М.Шлік (1882-1936), О.Нейрат (1882-1945), Р.Карнап (1891-1970), Г.Рейхенбах (1891-1953), А.Айєр (1910-1989) та ін. Незважаючи на деякі розбіжності в поглядах представників Віденського гуртка об'єднує спільна мета — звести філософію
  • Проблема існування розумних світів та дослідження НЛО
    Багато наших сучасників уже вирішили для себе питання про життя на інших планетах. За підрахунками психологів, лише у Сполучених Штатах упродовж 90-их років минулого століття близько 900 тисяч чоловік виступили зі заявами про те, що вони були викрадені інопланетянами. Інопланетяни, хочу нагадати, почали нам з’являтися у масовому порядку лише з того часу, коли до них виник масовий інтерес, і лише у тих країнах, де цей інтерес мав місце. До відносно недавнього часу вразливим спостерігачам з’являлася переважно Пречиста Діва та інші святі; і вони теж ніколи не помилялися щодо місця, вибираючи головним чином католицькі країни, – немає повідомлень, щоб їх бачили, скажімо, у Кувейті; а інопланетяни, навпаки, рідко трапляються в Судані чи Новій Ґвінеї. Тому-то вчені
  • Проблема людини у системі буття
    З М І С Т Вступ……………………………………………………………………… 3 РОЗДІЛ 1. Співвідношення людина-буття в процесі розвитку історії філософії 9 1.1.Еволюціонізм та Біблійна оповідь виникнення людини…………….9 1.2.Особа як „Я є” і, отже, як буття у найбільш властивому розумінні………………………………… ………………………………15 1.3.Розумнісь особи та її здатність до пізнання……………………… .31 РОЗДІЛ 2. Цінність людської особи. ………………………………… 41 2.1. Трансцендентність, досягнута у пережитті цінності та у відповіді на цінність…………………………………………………………………….41 2.2.Афективність і відповідь на цінність……………………………… 51 2.3.Суб’єктність яка проявляється у відповідь на цінність…………….59 Висновки………………………………………………………………….68 Список використаних
  • Проблема людини у філософії античності
    ПЛАН Вступ 1. Основні підходи до розгляду проблеми людини у античній філософії 2. Філософські погляди Сократа на проблему людини 3. Вивчення людини у філософії Платона Висновки Список використаної літератури Вступ Антична філософія сформувала основні західноєвропейські підходи до виділення людини в якості окремої і спеціальної філософської проблеми. Західна філософія бере початок у Древній Греції і Древньому Римі. Вже в іонійській натурфілософії (6-5 ст.ст. до н.е.) була розпочата перша спроба визначити місце людини у світі. Алкмеон із Кротону першим дав визначення людині як істоті, яка відрізняється від інших тварин тим, що тільки вона здатна розуміти, у той час як інші, хоча і сприймають,
  • Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVII ст.
    ПЛАН 1. Особливості вчення Ф.Бекона 2. Раціоналізм Р.Декарта. Основні правила дедуктивного методу 3. Пізнавальний процес і вчення про свободу Б.Спінози Вступ Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознаства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб
  • Проблема методу філософії Нового часу
    Вступ На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке опиралось на практичний досвід. Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими потає питання про сутність і характер самого пізнаня,
  • Проблема навчання Орігена у Амммолнія Саккоса.
    Дане питання є, безсумнівно, дуже важливим і цікавим у біографії цього видатного Учителя Церкви, і що найдивніше практично не досліджувалося. Зазвичай воно вирішується н користь історії філософії. Амоній Сакос був учителем Плоті на (205-270), найвидатнішого філософа античності і людини, яка собою завершила і синтезувала всю еллінську філософію. Разом з тим, відомо, що на власне переконання Плоті на саме Амоній вплинув на формування його особистості і поглядів.[1] Зрозуміло, що в багатьох філософів з’являється спокуса при обговоренні питання пов’язаного з запозиченням християнською філософією ідей неоплатонізму через Орігена зловживати фактом відвідування ним школи Аммонія
  • Проблема реконструкцiї
    "Усi" прагнуть - "розумiти". Це виявляє себе не тiльки в загальних інтерпретаціях соцiокультурних текстiв, а й в процесi студiювання наук та здiйснення наукового дослiдження. Розробка фе­­­номенологiї розумiння, онтологiї розумiння, герменевтики розумiння найбiльш помiтнi філософські ознаки цього прагнення. Однак, здебiльшого не звертається увага, що саме усвiдомлення наявностi "нерозумiння" важить значно бiльше нiж аналiз прикладiв ро­­­зумiння. Нескладно виявити, що коли в науках "усiм" "усе" зро­­­зумiло, тодi ми маємо справу з "когнiтивною стагнацiєю", яка здебiльшого заслiплена грандiознiстю тiєї чи iншої наукової тра­­­дицiї, а не розумiнням сутi справи. Нам здається, що феномен "нерозумiння" вартий значно
  • Проблема справедливості в сучасній соціальній філософії
    Справедливість завжди перебувала в центрі уваги філософів і науковців гуманітарного спрямування, під час розгляду людини, як істоти політичної (чи коректніше було б сказати, “полісної”, у розумінні Аристотеля), соціальної, тої, яка не існує ізольовано, відтак впливає і зазнає впливу, тобто є водночас суб’єктом і об’єктом соціальної дії. Дамо робоче визначення справедливості, необхідне для розуміння теорій справедливості, про які йтиме мова. Отже, справедливість — це загальна моральна санкція спільного життя людей, що розглядається головним чином під кутом зору протистояння бажань, інтересів, обов’язків;
  • Проблема субстанції в філософії XVII ст.
    Обгрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадахосмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового часу — субстанція як сутність буття. Якщо Б.Паскаль, обґрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстан-ції. Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження орга-нічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити
  • Проблеми істини та неправди
    Вступ Основною метою вивчення цієї теми є більш доцільне ознайомлення з пізнанням, як творчістю, з проблемами істини, з об”єктивними і суб”єктивними характеристики істини, з абсолютними й відносними характкристиками істини, з шляхами та способами пізнавального освоєння світу, з джерелами пізнання. Пізнання-процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в всвідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. він є предметом дослідження такгоь розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія)-це розділ філософії , що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можлвості та здібності; передумови , засоби та форми пізнання , а також відношення знання до дійсності , закони його функціонування
  • Проблеми розвитку теоретичного знання
    Зміст. Вступ 3 1. Про наукові теорії, їх класифікацію та основні методи побудови 5 2. Про деякі погляди на проблеми формування нових науково-теоретичних знань 7 3. Про проблеми розвитку теоретичного знання в цілому, її суть та кроки становлення 9 4. Стан проблеми забезпечення розвитку конкретно-теоретичного знання та про інші суттєві моменти, пов’язані з цією проблемою 12 Висновки . 20 Література 22 Вступ. Характерними рисами основних гносіологічних ознак наукового знання в XX столітті є його діалектизація, диференціалізація, інтерпретація, систематизація, технізація, кібернетизація, логізація, математизація, тощо. До цього переліку входить також і теоретизація наукового знання як в цілому, так і
  • Проблеми свідомості у філософії
    План 1.Свідомість як філософська категорія. 2.Сфери свідомості ( пізнавальна, емоційна, мотиваційно-вольова ) та їхня роль у регуляції людської діяльності. 3.Структурні рівні свідомості – несвідоме, підсвідоме, над свідоме. .1 Свідомість як філософська категорія. Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усві­домлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вра­жає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер­міном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнен­ня та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибші сущого та інші
  • Проблеми суспільства і людини у філософії просвітителів
    План 1. Філософія на службі у Просвітництві. 2. Поширення філософії . 3. Хронологічні межі. 4. Життя Вольтера. Філософія на службі у Просвітництва . Філософія , що стала панівною вже в 18 столітті , була новим типом філософії передовсім тому , що ставила перед собою практичні цілі . Вона вірила , що зуміє покращити життя та змінити спосіб мислення ; вона намагалась здобути знання не для самої себе, а для просвіти людей , для очищення їх від забобонів та визволення з неуцтва . Забобоном та неуцтвом філософія 18 століття вважає віру в надприродні речі та явища , а освідченими тільки тих , що визнавали лише всідчення розуму. Це була філософія “ вільнодумства ” коли когось в той час називали “ філософом ” то в буденному значенні це означало те ж
  • Провідні ідеї розвиненої містики, їх роль у людському самоусвідомленні
    План 1. Філософія на службі у Просвітництві. 2. Поширення філософії . 3. Хронологічні межі. 4. Життя Вольтера. Філософія на службі у Просвітництва . Філософія , що стала панівною вже в 18 столітті , була новим типом філософії передовсім тому , що ставила перед собою практичні цілі . Вона вірила , що зуміє покращити життя та змінити спосіб мислення ; вона намагалась здобути знання не для самої себе, а для просвіти людей , для очищення їх від забобонів та визволення з неуцтва . Забобоном та неуцтвом філософія 18 століття вважає віру в надприродні речі та явища , а освідченими тільки тих , що визнавали лише всідчення розуму. Це була філософія “ вільнодумства ” коли когось в той час називали “ філософом ” то в буденному значенні це означало те ж
  • Провідні ідеї розвиненої схоластики
    ПЛАН 1. Загальна характеристика схоластики 2. Йоан Скот Еріугена 3. Ансельм Кентерберійський 4. Росцелін 5. П'єр Абеляр 6. Роджер Бекон 7. Альберт Великий 8. Фома Аквінський 9. Дунс Скот 10. Вільям Оккам 1. Загальна характеристика схоластики Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи "семи вільних мистецтв", але в обмеженому вигляді — трьохдоріжжя, чотирьохдоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика (школа). Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких схоластика набуває
  • Психоаналіз і неофрейдизм
    Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функціонування людської психіки також і закономірності суспільного розвитку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосовуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспекти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Розглянемо зміст першого та другого аспектів психоаналізу. Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський
  • Раціоналізм Декарта
    Вступ Рене Декарт (1596 – 1650) являє собою мислителя вже цього часу. Саме досягнення в розвитку природних наук сильно вплинули на формування огляду Декарта. Рене Декарт у вісім років пішов на навчання до єзуїтського коледжу Ла-Флеш. Там він отримав основи освіти. В деяких життєвих описах Декарта показується, що сухе, педантичне навчання його не задовольняло. Негативне відношення до схоластичного нерозуміння науки і філософії виявилось у нього пізніше, коли він як воєнний побував у багатьох частинах Європи. У 1621р. він пішов з воєнної служби і почав мандрувати. В цей період він пише більшість своїх
  • Релігійний характер філософської думки середньовіччя
    ПЛАН ВСТУП 1. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИНТЕЗ ХРИСТИЯНСЬКОГО ОДКРОВЕННЯ І АНТИЧНОГО РАЦІОНАЛІЗМУ. 2. СПЕЦИФІКА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ. 3. НОМІНАЛІЗМ І РЕАЛІЗМ. ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Оцінка філософії та культури Середньовіччя як своєрідного етапу людства традиційно суперечливі. Тривалий час такі оцінки, як темні часи, провалля, перерва в поступальному розвитку цивілізації, визначили характер підходу до цієї історичної епохи, а сам термін “Середньовіччя” став синонімом відсталості та безкультур’я. Вважалося, що вона є втіленням догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості. З іншого боку: саме середні віки були добою, коли зароджувалися нації,
  • Релігійно-філософська думка часів Київської Русі
    ПЛАН 1. Становлення і розвиток релігійно-філософської думки часів Київської Русі. 2. "Слово про Закон і благодать" Іларіона. 3. Релігійно-філософська творчість Якова Мніха. 4. "Повчання" Володимира Мономаха. 5. Релігійно-філософська праця Кирила Туровського. 6. Висновок. Становлення і розвиток релігійно-філософської думки часів Київської Русі. Культура Київської Русі формувалася в тісному зв'язку з культурами Візантії, південних і західних слов'ян, скандинавських і тюркських народів. Усвідомлення цього зв'язку і також часи власної неповторності, своєрідності, визначало,
  • Рівні та форми пізнання. Пізнання як процес
    ПЛАН 1. Проблема пізнання у філософії 2. Суб’єкти та об’єкти пізнання 3. Проблема істини в пізнанні 4. Форми та рівні пізнання 5. Список використаної літератури 1. Проблема пізнання у філософії Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання,'а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності
  • Розвиток ідей про людське буття в філософії марксизму
    План 1. Вступ. 2. Проблеми людини, в філософії марксизму. 3. Основні ідеї філософії марксизму. 4. Розвиток ідей про людське бутя. 5. Висновок. Вступ. Марксистська філософія переживає важкі часи. Глибина і неорди-нарність рішення філософських проблем; проблеми людини, суспільства, взаємовідносин людини і природи, гносеології та інших - на протязі більше 150 років час від часу викликали дискусії І критику з боку багатьох філософських шкіл. У сучасних умовах створились парадоксальна ситуація: марксизм, з панівної ідеології у світовій системі соціалізму, з розвалом її і розпадом СРСР опинився поваленим і відкинутим владними структурами. Міркуючи над ситуацією, що склалася,
  • Розвиток соціологічної думки. Новий час
    ПЛАН 1. Вступ 2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час 6 позицій). 3. Значення трьох напрямів. 4. Висновок. 1. Вступ. Епоха Нового часу (ХVІІ ст – поч. ХІХ ст ) – інтенсивний розвиток наукової думки. На порозі Нового часу видатні мислителі, які належали до різних культурних ареалів, в давалися до спроби викласти свої соціальні погляди у систематичному вигляді. Новий час – розробка раціонально обґрунтованої теорії громадського суспільства на основі групового інтересу та договірних засад сусального життя. 2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час (6 позицій). Епоха Нової історії характеризується: - інтенсивним розвитком наукової думки. Розкріпачена від теології, вона спрямовується
  • Розмаїття форм буття
    Універсум чи Мультиверсум? Межі субординативного підходу до розмаїття буттєвих форм. Гетерархічність буття. Труднощі, що з ними пов'язане її усвідомлення Універсум чи Мультиверсум? Націленість на буття — то природна життєва установка кожної людини. Можливо, саме тому перший із давньогрецьких філософів, хто взяв за предмет всіх роздумів не “сущі речі”, а “суще як таке” (Парменід), доходить висновку, що існує тільки буття, небуття ж — зовсім не існує. Щоправда, наш сучасник, німецький філософ М. Хайдеггер застерігав у “Листах щодо гуманізму” про те, що буття — те найближче для людини, що залишається для неї найдальшим. Адже людина, як зазначав той же Хайдеггер в одній з найперших своїх фундаментальних праць, повсякчас забуває за буденними клопотами про “істину буття”, відпадає
  • Розум та його властивості в Арістотеля
    Зміст Вступ .3 1. Загальна характеристика філософії Арістотеля 6 2. Вчення Арістотеля про розум 14 3. Значення вчення про розум Арістотеля для Античної філософії .19 Висновки 22 Список використаної літератури 23 ВСТУП Арістотель (384-322 рр. до н.е.) народився в Стагірі - грецькоій колонії на Фракійському побережжі. Місто, звідки він був родом, знаходилося в Македонії, яка по відношенню до Афін - визнаному центрі культури - виглядала провінцією. Правда, на очах Арістотеля відбулися серйозні
  • Розуміння свідомості в різних філософських напрямах
    План 1.Свідомість як філософська категорія 2.Сфери свідомості (пізнавальна, емоційна, мотиваційно-вольова) та їх роль у регуляції людської діяльності 3.Структурні рівні свідомості – несвідоме, підсвідоме, над свідоме. Список використаної літератури 1. Свідомість як філософська категорія Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усві­домлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вра­жає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер­міном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнен­ня та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало
  • Роль дизайну у розвитку сучасного соціально-економічного середовища
    Дизайн утворившись як потяг радикальної творчої інтелігенції змінити предметне оточення людини, а через це змінити і саму людину як соціально-утопічна течія, спрямована на покращення існування. Але дизайн був поглинутий комерційним духом сучасної західної цивілізації. Втягнутий в масове виробництво, видозмінений дизайн став органічною частиною сучасного соціально-економічного механізму. В сучасному суспільстві на даному етапі розвитку дизайну є підстави говорити про два різні види дизайну, що, скоріш за все, слідують один за одним: дизайн—як важливий засіб покращення якостей промислових виробів, підвищення економічної ефективності виробництва і оптимізації взаємовідносин
  • Роль літератури в житті європейського суспільства доби просвітництва
    Література бароко мусила виконувати потрійну функцію: навчати, вражати і розважати. Функціональний підхід до літературної творчості призвів до розквіту багатьох “малих жанрів” поезії – епіграми, панегірика, гербового вірша тощо, але створювалися також величезні поеми, що за обсягом перевищували епос Гомера. Бароко стало періодом, коли почали активно розвиватися різноманітні поетичні школи, між якими при цьому існувала гідна подиву подібність у прийомах і методах творчості. Як ніколи розвивається емблематична, а також “фігурна” і “курйозна” поезія різних ґатунків, яку можна вважати прямим попередником модерністських пошуків виражальних засобів поетики на початку ХХ ст. У фундаменті барокової поетики перебувало уявлення про необхідність
  • Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана
    П Л А Н : Вступ : 3 1. Пізнання як творчічть.Проблеми істини 3 · Пізнавальна творчість як пізнання можливостей; · Об”єктивні і суб”єктивні характеристики істини; · Абсолютні й відносні характеристики істини. 2. Шляхи і способи пізнавального освоєння світу 11 · Наукове передбачення; · Межі передбачення; · Роль “божевільних “ ідей в науковому пізнанні. 3. Досвідно-практичні джерела пізнання. 18 Логіко-дискурсивний та інтуїтивний рівні пізнавального процесу. · Досвідний рівень пізнання; · Проблема інтуїції; · Пізнавальний процес як взаємодія логіки й інтуїції. Висновок 26 Література 28
  • Свідомість
    . Що могутніше розуму? Йому — влада, сила і панування над всім Космосом. Останній сам породжує в собі силу, яка ним керує. Вона наймогутніша серед усіх інших сил природи. К.Е.Ціолковський У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального. Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і, головне, в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможливість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні явища все ще залишаються
  • Свідомість та творчість
    Загальна характеристика творчості. Творчість, з філософської точки зору, є насамперед працею, завзятою, кропіткою і в той же час натхненною, потребуючої оптимальної напруги усіх фізичних і духовних сил людини. Справжня творчість завжди дає суспільно корисний і значимий результат. Творчість — соціальна обумовлена діяльність людини. У творчості розкриваються багато психічних якостей людини, виражається зміст особистості. Діяльність людини в процесі творчості протікає на найвищому рівні. Це відноситься до інтелекту, емоційній і вольовій сферам особистості. Істотні моменти творчості — захопленість і спрямованість. Для захопленої людини творчість є сенсом життя. Захопленість підсилюється, якщо продукти творчості одержують всенародне визнання. Стан натхнення - інша типова
  • Світ як сукупна реальність
    Проблема розуміння світу, його сутності й розвитку завжди була в центрі уваги науки, філософії та релігії. Під час їх розгляду велися гострі дискусії, думка сягала найвищої межі узагальнення й глибини. В них людина наближалась і до таємниць свого виникнення й існування. Що ж таке світ? У широкому розумінні — це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще невідома нам) у всій різноманітності речей і явищ, систем і процесів з усіма їхніми зв'язками й відношеннями. Інакше кажучи, світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має своє буття). Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикраса", "краса", "вбрання", а також "лад",
  • Світогляд Карла Ясперса та його філософські підходи у дослідженні світу
    Видатний німецький філософ-екзістенціаліст, Карл Ясперс (1883-1969) у своїй праці “Витоки історії та її мета” запропонував своєрідну концепцію історичного розвитку людства. Historia est magistra vitae. Цей відомий вислів чудово розкриває мету написання Карлом Ясперсом його фундаментального дослідження. Твір присвячений висвітленню цілісної концепції світової історії, запропонованої самим філософом, але ж, як пише він “лише історія людства може дати масштаб для осмислення сучасності”. Саме тому, після короткого, але грунтовного огляду загальних історичних процесів Ясперс звертається до аналізу сучасної ситуації, а також робить спробу звернутися до майбутнього людства. Підсумовує твір розділ , що розкриває питання цілей і призначення історії, її значення та властивостей. Частина
  • Світогляд як духовнопрактичний феномен
    Аналізові світогляду, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80х років. Добре відомі праці В.І.Шинкарука, В.П.Іванова, М.В.Поповича та інших. Основна помилка у тлумаченні даного феномена, яка трапляється іноді в літературі, криється в ототожненні світогляду із знанням. Проте зв'язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати світогляд. Це — просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Однак світогляд не є
  • Свобода як моральна цінність людського буття
    Принципова цінність свободи в найрізноманітні­ших її проявах – один з наріжних каменів сучасної цивілізації, сучасної не в розумінні примхливого сьогодення, а відповідно до того, як вона формувалася з часом, аж поки не набула своїх нинішніх рис; Г. В. Ф. Гегель небезпідставно визначав всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи – згодом Ф. Енгельс в «Анти-Дюрінгу», наче продовжуючи цю гегелівську думку, говорив про те, що кожний крок вперед на шляху культури був кроком до свободи. І справді, крок за кроком, міліметр за міліметром люди впродовж усієї історії відвойовували, утверджу­вали й розвивали цю свою фундаментальну здатність, причому кожне посування вперед у її осягненні підси­лювало відчуття автентичності людського буття, супро­воджувалося спалахами творчої енергії
  • Сенс життя
    У житті сучасної людини поліфонічне поєднані сенси ба­гатьох культур, що генерують смислову перспективу персо­нального, особистісного ставлення до життя, що осягається. Можливість і здатність осмислити навколишнє і своє життя з'являється у взаємодії індивіда із зовнішнім світом, у спілку­ванні з іншими людьми і самим собою. Людина осмислює (наділяє сенсами) все, що її оточує, а також власні дії, вчинки, моральне значення своєї діяльності — для самоствердження. На певному рівні ооціально-психо-логічної зрілості особистості в структурі самосвідомості вини­кає потреба, задовільнення якої являє собою складне і необ­хідне завдання: осмислення буття людини і визначення сенсу власного життя,
  • Середньовічна філософія
    Виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних відносин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства. Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, яке й стало пануючою ідеологією, А християнство, як і будь-яка інша ідеологія, прагнуло знайти філософське обгрунтування своїх основних ідей. Першою спробою філософського обгрунтування християнства була патрістика. Це був визнаний офіційною церквою напрямок у філософії, який розроблявся "батьками церкви". До них належать: Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Нісський, Григорій Назіанзін, Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін та ін. Одним із найбільш яскравих представників патрістики був єпископ із Гіппона
  • Сиинтезуюча природатворчості
    За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки, винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін. Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті — людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого — є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже,
  • Система наукового знання
    Треба визнати, що означення вiдмiнностi мiж iндуктивним методом пiзнання та викладом отриманих наслiдкiв у виглядi дедуктивно впо­­­рядкованої системи знання, складає одну з перших змiстовних, а не формальних, спроб визначити взаємовiдношення та взаємовпорядкуван­­­ня рiзних методiв. Концепцiя впорядкування вiдносин мiж методами, означення предмету та сфери застосування кожного з них, яка була запропонована О.Контом, започатковує дiйсно нову традицiю фiло­­­софських дослiджень - методологiя. В арсеналi наукового пiзнання, за Контом, наявнi iндукцiя, дедукцiя та гiпотеза. Останню вiн на­­­зиває "могутнiм знаряддям" розвитку наукового знання, але висуває обмежуючу вимогу: "Придумувати лише такi гiпотези, якi, за самою своєю природою, припускали б хоча й бiльш чи менш вiддалену,
  • Система Орігена
    План ****** Важливим пунктом догматичної системи Орігена, відносно якого він витратив масу сили і якому присвятив більшу частину своїх суджень, є вчення про народження Сина від Отця. Бог незмінний ні в сфері діяльності, ні в сфері мислення. Тому, від вічності Він повинен мати в Собі Сина. “Отець ніколи, ні в один момент Свого буття, не міг існувати, не народжуючи Премудрість, тому що якщо ми припустимо, що Бог народив Премудрість – Сина, яка перш не існувала, тоді Він або не міг народити її спершу, або міг, але не бажав народити. Зрозуміло, що цього сказати неможливо: в першому і другому випадку виявилося б, що Бог або не піднісся з стану нездатності в стан здатності, або затримував і відкладав
  • Сковорода Григорій Савич
    Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків. У 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати
  • Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму
    План Вступ……………………………………………………………………………… 3 І. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на грецькому підгрунті……………………………………………………………………… 6 1. Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної доби……….6 2. Зенон Кітионський як засновник стоїцизму. Основні догмати і тези стоїчної філософії. Клеанф та Хрісіпп…………………………………8 3. Період Середньої Стої (ІІ – І ст. до н.е.) та її представники: Панетій та Посідоній. Деякі зміни у певних стоїчних доктринах. Імпорт стоїцизму до Риму………………………………………………………14 ІІ. Розвиток стоїцизму у Римі у І – ІІ ст…………………………………………16 1. Римський стоїцизм у контексті доби………………………………….16
  • Совість, гідність і честь
    Совість — це одна з провідних категорій етики, найбільш складне структурно-функціональне утворення моральної са­мосвідомості особистості, інструмент суспільної оцінки і са­мооцінки моральної особистості. Достатньо складним питанням в етиці завжди було питан­ня про природу совісті, її виникнення, різноманітність її про­явів, адже совість регулює такі дії людини, про які відомо тільки їй самій, тільки совість виявляється єдиним моральним суддею людини, безособовою, але нещадною силою самоза-гнуздання і самоконтролю особистості. У грецькій міфології прояв совісті пов'язувався з образом богинь помсти Ериній, завдання яких відшукувати гріхи усміх людей, оскільки їм належало право покарання за скоєне зло. І в цю ж епоху в давньогрецьких літературних джерелах зна­ходимо лінію розвитку
  • Соціальна норма
    На основі своїх цінностей та ціннісних орієнтацій суспільство, держава, нація чи інша соціальна група розробляють систему соціальних норм поведінки особистості. Це ще один канал впливу соціуму на формування та розвиток особистості, регуляції її поведінки. Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству для упорядкування життя, його ефективного функціонування, налагодження необхідної взаємодії його членів. Щоб підкреслити взаємозв'язок ціннісних і нормативних систем, вживають термін "ціннісно-нормативні системи". Разом з тим, слід зазначити, що у "табелі про ранги" різних соціальних регуляторів норма посідає підпорядковане місце щодо цінності.
  • Соціальна філософія Н. Макіавеллі
    План 1. Діяльність Н. Макіавеллі. 2. Складна і суперечлива природа людини на погляд Н. Макіавеллі. 3. Історична і соціальна обмеженість поглядів Н. Макіавеллі. 1. Діяльність Н. Макіавеллі Новий погляд на людину зумовлював пошуки обґрунтувань сутності суспільства і держави. Визнання людини як індивідуальності так чи інакше диктувало межі цих пошуків. Одним із перших серед них була концепція, запропонована італійським суспільним діячем, мислителем, істориком і воєнним теоретиком Ніколо Макіавеллі (1469 –1527 рр.). він мав певний досвід суспільно-політичної діяльності: близько чотирнадцяти років обіймав посаду секретаря Ради десяти Італійської республіки виконував важливі дипломатичні доручення. Після перевороту,
  • Соціальна філософія, її предмет, завдання та роль у суспільстві
    Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої 'їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим
  • Соціальні конфлікти
    ПЛАН Вступ. Етапи протікання конфлікту Причини конфлікту Гострота конфлікту Тривалість конфлікту. Наслідки соціального конфлікту Вирішення конфліктів Висновок Література ВСТУП. Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна. Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися і аналізувалися в історичній літературі і багато які історики виділяли як причини військових зіткнень невідповідність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію
  • Соціальні процеси Німеччини в 30х роках ХХ століття: аналіз проблеми
    Одним із проблемних питань соціальних процесів Німеччини в 30-х рр. ХХст. являється сприйняття “гітлер-югенду”, як організації, що була незалежною від НСДАП і державних органів “Третього Рейху”. Але це є, мабуть, самою розповсюдженою помилкою в західній історіографії. За цим твердженням стоять ті свідки і очевидці, чия діяльність не потрапила під категорію “злочинців нацистської системи”. Без сумніву 10-18-річні юнаки і дівчата не бачили, що керівництво “гітлер-югенду” – це частина політичної системи терору, спрямованої на нацистський дозвіл конфліктів. Зрозуміло, що здебільшого члени “гітлер-югенду” вільні від відповідальності за вчинені нацистською системою злочини. Але, не зважаючи на це, необхідно дотримуватися об’єктивної оцінки історичної ролі даної організації, тому що
  • Соціально-етнічні спільності людей та тенденції їхнього розвитку
    Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить соціально-етнічним спільностям. Різноманітні соціально-етнічні спільності як суб'єкти суспільних, зокрема національних та міжнаціональних відносин, надають їм особливої своєрідності, неповторності, збагачуючи загальний процес розвитку етносуспільного буття, соціуму загалом. У загальному вигляді етносуспільні відносини можна характеризувати як взаємовідносини людей, що належать до різних соціально-етнічних спільностей, тобто більш-менш стійких історично сформованих угрупувань людей. Етносуспільні процеси мають глобальний характер. Вони, зокрема, зумовлюються тією обставиною, що більшість соціально-етнічних спільностей (а їх у сучасному світі нараховується більше чотирьох тисяч) проживають у багатонаціональних державах. Все це суттєво
  • Соціологічна доктрина Гоббса
    Вступ. Століттям генеальних людей називають 17 століття історики філософії і природніх наук. При цьому вони мають на увазі велику плеяду видатних вчених, які заложили фундамент теперішнього природознавства і в порівнянні з попередніми століттями далеко просунувши суспільні науки, в особливій мірі філософію. В сузір’ї цих імен одне з найперших займає ім’я англійського філософа Томаса Гоббса. Як і більшість прогресивних вчених того часу він об’єктивно був виразником інтересів правлячого класу (буржуазії), а суб’єктивно ж він рахував себе безкорисним шукачем істини, яка так необхідна всьому людству. В своїй роботі я буду намагатись більш глибоко викласти вчення Т.Гоббса про суспільство та
  • Спілкування як царина людської моральності
    Сть наведеного в попередньому розділі міркування про недостатність чисто діяльнісного світо-відношення можна підсумувати таким чином. Уявімо собі, що людина діє в якійсь смисловій порожнечі, де, крім неї, немає жодного іншого суб'єкта. Чи мати­ме в такому разі її діяльність бодай який-небудь моральний смисл? Певна річ, що не матиме. Власного морального значення будь-яка людська дія або вчинок можуть набути тільки в контексті певних стосунків між людьми – можливими суб'єктами волевияву, ви­словлювання і дії, тобто в контексті спіл­кування. Тільки за впливом, який справ­ляє той чи той акт діяльності на людське спілкування, людські взаємини (або й ширші взаємини людини зі світом, теж побудовані на зразок спілкування),
  • Становлення й еволюція уявлень про матерію. Філософське поняття матерії
    Як уже зазначалось, категорія буття, будучи гранично абстрактною, за ознаками існування охоплює найрізноманітніші предмети, процеси та явища матеріального й духовного світу. У своїй сукупності вони утворюють світ. Основні форми буття (природа, суспільство, мислення), процеси, події, явища, які існують у межах цих форм, об'єднані спільною основою. Ідея єдності світу знайшла своє відображення у філософській категорії "субстанція" (від лат. substantia — те, що лежить в основі). У ній фіксується внутрішня єдність речей, явищ, подій, процесів, через них вона й сама проявляється. Проте субстанцію розуміють по-різному, оскільки її можна визнавати як матеріальне або духовне начало. Філософія, яка визнає першоосновою світу
  • Становлення теорії пізнання
    У попередніх розділах ми розглянули проблему свідомості, її походження та сутність. Встановлено, що свідомість являє собою особливу властивість високоорганізованої матерії (людського мозку), вищу форму відображення світу. Діяльність свідомості виражається передусім у пізнанні, тобто надбанні та розвитку знань, тому й логічно тепер перейти до вивчення теорії пізнання. Проблема пізнання, пізнаванності світу — одна з основних проблем філософії. Здавна вона є предметом посиленої уваги філософії (особливо відтоді, коли була усвідомлена відносна протилежність суб'єкта й об'єкта, ідеального й матеріального). Пізнання — це процес, у якому здійснюється пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, досліджується суть і можливість
  • Структура моральної свідомості. моральні норми й принципи
    Поняття моральної свідомості В навчальній, науковій та нау­ково-популярній літературі не­рідко можна зустріти терміни «моральна свідомість», «наукова свідомість», «естетична свідомість», «політична свідомість», «релігійна свідомість» тощо. З огляду на це важливо мати на увазі, що свідомість людини за своєю природою є цілісною і аж ніяк не скидається на шафу, в якій за алфавітом розставлені окремі теки: «естетика», «міфологія», «мораль», «наука» тощо. Яким конкретним різновидом духовної діяльності не займалася б людина, її реалізує одна й та ж сама свідомість, що тим самим і засвідчує свою внутрішню сутність. Тому, коли ми звернемося до свідомості мораль­ної, в убранні її специфічних понять
  • Структура та функції філософського знання
    План 1. Суть та значення філософії. 2. Функції філософського знання. 3. Структура філософського знання. Список використаної літератури. Слово "філософія" походить від грецького "філо" - любов і "софія" - мудрість і звичайно трактується як любов до мудрості. У Древній Греції слово "філософія" як любов до мудрості застосовувалося до людей, що відкривають таємницю природи і людського життя, учать діяти і жити в згоді з природою і вимогами самого життя. Філософія являє собою форму раціонально обгрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв'язок. Тому філософське рішення питання про сущності світу і людини, про його відношення до світу явилося методологічною основою формування якісно
  • Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла
    План Вступ ст.2 1Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла .ст.3 2.Нова субстанціалізація зла та її антигуманний зміст ст.5 3.Зіткнення людини і природи як можливість трагічного конфлікту .ст.7 Висновок .ст.10 Література .ст.11 Вступ Представники класичної античної етики вважали, що тільки благо, добро може бути по-справжньому бажаним. Якщо ж людина схиляється до того, що саме по собі є злим, то причиною цього може бути або незнання істинного блага, або природна слабкість людської вдачі. У першому разі справі зарадить навчання, просвіта, в другому – належне виховання. Надмірні сподівання, пов'язанні з цими
  • Суспільна свідомість та її структура
    Людина володіє прекрасним даром - розумом з його допитливим польотом як у віддалене минуле, так і в прийдешнє, світом мрії і фантазії, творчим вирішенням практичних і теоретичних проблем, нарешті, утіленням самих сміливих задумів. Уже з глибокої стародавності мислителі напружено шукали розгадку таємниці феномена свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, техніка - словом, усі досягнення людства об'єднали свої зусилля, щоб розкрити таємні таємниці нашого духовного життя. Свідомість - це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб її відносин до світу і до самого себе, що являє собою єдність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною об'єктивного світу і свого власного буття і визначається не безпосередньо її тілесною
  • Суспільно-економічна формація
    Вперше термін "суспільна формація" вжив К.Маркс у грудні 1851 р. у своїй праці "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта". Вдруге він використовує цей термін у травні 1858 р. в "Економічних рукописах 1857-1859 pp.", втретє, — у 1859 р. в передмові до праці "До критики політичної економії". Загалом же до виходу в світ першого тому "Капіталу" (вересень 1867 p.) поняття "формація" зустрічається у Маркса не менше 25 разів. Ф.Енгельс же вперше вживає це поняття у 1868 р. у конспекті першого тому "Капіталу" та в одній з рецензій на цей том. Окрім цього, у його працях поняття "формація" зустрічається ще чотири рази, причому використовується суто термінологічне. Отже, на основі викладеного вище можна зробити,
  • Суспільство з точки зору соціальної філософії
    План Вступ 1. Поняття суспільства. Діалектично-матеріалістичний підхід до аналізу суспільних процесів та його альтернативи. 2. Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура. 3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Висновки Література ВСТУП "Історія палахкотить, як величезне вогнище, а кожен із нас кидає в нього свій хмиз" Ф.Ніцше Суспільство - надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно перебуває у зміні, набуваючи інших форм. Спочатку виникло первісне суспільство, потім рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства
  • Суспільство і природа
    У інтенсивному і складному сучасному житті людина практично забуває, що вона сама і все людство, від якого вона не може бути відділена, нерозривно пов'язані з біосферою — з певною часткою планети, на якій вони живуть. В.І.Вернадський Відношення суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Адже і суспільство, і природа є об'єктами дослідження багатьох наук. Ми розглянемо філософський аспект їхнього співвідношення, зокрема, єдність і відмінність суспільства і природи, аналіз системи "суспільство-природа", основні етапи розвитку взаємодії суспільства і природи, сучасну екологічну ситуацію, шляхи і методи розв'язання соціально-екологічних проблем. Що являють собою суспільство і природа? Поняття "природа" в науковій літературі вживається
  • Суспільство як система і життєдіяльність людини
    Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес пізнати закономірності його функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії. На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство
  • Сутність і походження людини
    Проблема людини — її сутності, походження, можливостей і перспектив, сенсу буття — здавна хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства. Не хтось ззовні, а самі люди визначатимуть свою долю, і кожний несе за це свою частку відповідальності. Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій — міфологічних, релігійних, наукових. Найбільші досягнення науки про людину зроблені за останні два століття. За сучасними науковими поглядами, людина — це високооргані-зована істота, яка має природну основу, але набуває і реалізує свою сутність тільки в суспільстві. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову, предметно-практичну діяльність, застосовуючи
  • Сутність існування людини
    Надворі початок XXІ ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер ци­вілізований поворот, трансформація індус­тріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвит­ку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча деколонізація, тен­денція переходу до соціальне орієнтованого, демократичного і право­вого суспільства, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини - ось важлива особливість і характерна риса сучас­ності. Відбуваються наполегливі спроби створити так звану розумію­чу соціологію, психологію особи та ін. Адже сучасна наука формує так звану картину Всесвіту, філософія ж є теоретичне відображення світогляду,
  • Сутність та структура пізнавального процесу
    Жодна уява не спроможна винайти стільки суперечливих почуттів, які постійно співіснують в одному людському серці. Франсуа де Ларошфуко Проблема пізнання у філософії Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про
  • Сутність філософії марксизму
    План 1. СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА НАУКОВО-ПРИРОДНИЧІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МАРКСИСТСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ. 2. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ ЯК ЄДНІСТЬ МАТЕРІАЛІСТИЧНОГО РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ І МАТЕРІАЛІСТИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ. 3. ПРОБЛЕМА ВІДЧУЖЕННЯ І ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ В ФІЛОСОФІЇ МАРКСИЗМУ. 1. Соціально-історичні, теоретичні та науково-природничі передумови виникнення марксистської філософії Марксистська філософія сформувалась на багатому ґрунті попередніх філософських систем. Як це нерідко буває в історії, з одного боку, її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого — стала їх діалектичним запереченням. Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого вчення — марксизму. До його складу, крім філософського
  • Сутність, особливості й структура свідомості
    Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ. Свідомість людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів: • знаряддєво-предметної діяльності, яка охоплює виготовлення й предметне застосування знарядь праці і веде з часом до створення та розширення світу олюдненої природи, сфери матеріальної й духовної культури; • діяльного спілкування між людьми, яке має свої матеріально-технічні, інформаційно-інтелектуальні й моральні аспекти. Походженням і
  • Суть бюджетної системи, державні доходи та витрати, податки, дефіцит бюджету та державний борг України
    Зміст Вступ .3 1. Суть бюджетної системи .6 2. Державні доходи. Податки .10 3. Державні витрати .18 4. Дефіцит державного бюджету та державний борг України 4.1. Дефіцит державного бюджету 26 4.2. Державний борг та його реструктуризація 27 Висновки .32 Література 36 Вступ. Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно – в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави). Його поява пов'язана з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом
  • Сучасна наука про структуру й властивості матерії
    Сучасні наукові уявлення про структуру й властивості матерії кладуть в основу ідею про її складну організацію, згідно з якою кожен матеріальний об'єкт треба розглядати як систему (цілісність), що характеризується наявністю певних елементів і зв'язків між ними (макротіла як система молекул, молекула як система атомів, клітина, живий організм, біосфера тощо). Ці системи постійно взаємодіють з довкіллям, у результаті чого змінюються їх деякі властивості, відношення і зв'язки. Частина з них зберігається і становить основу існування певної системи, її структуру. Кожен об'єкт (система, її елемент) — унікальний. Проте деякі групи об'єктів мають спільні (загальні) ознаки. Наявність споріднених ознак дає змогу
  • Сучасна оцінка вихідних ідей філософії позитивізму
    Однією з провідних течій сучасної світової філософії, безперечно, є позитивна філософія, яка своїм джерелом має класичний позитивізм XIX ст., і в наш час представлена неопозитивізмом та постпозитивізмом. Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкрет-ними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.
  • Творчий пошук у розвитку сучасної філософії та методики її викладання
    Філософська думка України та інших пострадянських республік переживає важкий процес переходу від старого до нового етапу свого розвитку. Як і всі гуманітарні науки, вона опинилась у стані глибокої кризи, що с частиною кризи суспільства. У цих умовах розгорнувся цілком закономірний процес пошуку творчих шляхів і методів подолання кризи, виходу філософії на якісно новий рівень розвитку. Уже можна спостерігати чимало позитивних моментів, які свідчать про прагнення філософів сформувати інноваційну парадигму вищої освіти. Формуються нові філософські школи та течії. Проводяться вузівські, всеукраїнські, міжнародні науково-теоретичні та науково-практичні конференції, методологічні
  • Творчість і світогляд
    1. Філософська концепція творчості Людська пам'ять зберігає і проносить через віки і тисячоліття лише такі соціально-духовні цінності, без яких народ не може мати своєї ментальності, неповторності, можливості сходження до найвищих вершин прогресу. Серед них такі феномени сучасності, як свобода, гуманізм, мир, істина, добро, справедливість. З повним правом до них можна віднести і феномен творчості. В ньому закладена життє-стверджуюча, зорієнтована на майбутнє енергія. Адже суспільний, науковий і духовний прогрес породжується діяльністю тисяч і мільйонів творчих особистостей. Люди творчого злету порушують інертність суспільства, здійснюють реформування, а то і злом того, з чим суспільство зжилося, що для нього стало звичним, стабільним. Реформатори-особистості творчого гатунку,
  • Творчість як конструктивний принцип пізнання
    Поставити проблему людини — це означає в той же час поставити проблему творчості, особистості, духу і історії М.А.Бердяєв Філософська концепція творчості Людська пам'ять зберігає і проносить через віки і тисячоліття лише такі соціально-духовні цінності, без яких народ не може мати своєї ментальності, неповторності, можливості сходження до найвищих вершин прогресу. Серед них такі феномени сучасності, як свобода, гуманізм, мир, істина, добро, справедливість. З повним правом до них можна віднести і феномен творчості. В ньому закладена життєстверджуюча, зорієнтована на майбутнє енергія. Адже суспільний, науковий і духовний прогрес породжується діяльністю тисяч і мільйонів творчих особистостей. Люди творчого злету порушують інертність суспільства, здійснюють реформування,
  • Тема Філософія Нового часу
    1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи. Соціально-економічні зміни: Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв¢язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин. Соціально-політичні зміни: - буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.) - буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст ) - становище і розвиток капітальних відносин; - зміни в соціальній структурі суспільства; - зміни в політичній системі суспільства. Природно-наукові відкриття: - механіка небесних і земних тіл; - астрономія; - теорія опору матеріалів; - фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; -
  • Теоцентризм і схоластика
    ПЛАН 1. Місце і значення теоцентризму у середньовічній філософії 2. Загальна характеристика схоластики 3. Основні представники схоластики і теоцентризму Список використаної літератури 1. Місце і значення теоцентризму у середньовічній філософії Середньовічне мислення власне кажучи саме по собі є теоцентричним: реальністю, яка визначає все суще, для нього є не природа, а бог. Теоцентризм - (від грец. theos - Бог), таке розуміння світу, у якому джерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Він центр світобудови, активний і його початок є дія. Принцип теоцентризма поширюється і на пізнання, де найвищу сходинку в системі знання займає теологія; нижче неї - філософія, яка знаходиться на службі в теології;
  • Типові концепції зла та їхня спільна основа
    Як в історії культури, так і в повсякденній життєвій практи­ці ми стрічаємо деякі типові концепції зла, що змальовують з різних сторін його сутність. Так, в античному світі панував, як відомо, синкре­тизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінно­стей. Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос (гр. kosmos власне й означає порядок), то він же поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням пот­ворства й зла вважався хаос — стан безладдя, де поря­док порушено і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі. «Як у космосі», могла сказати людина тієї доби, маючи на увазі «як належить», «порядно», «добре»; у свою чергу, «непристойно», «непорядно», «зле» виглядало «не так, як у космосі»,
  • Тит Лукрецій Кар, Асклепіад, Авл Корнелій Цельс - видатні учені стародавнього Риму
    У І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341 – 270 рр. до н.е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчены в матеріалістичному розумінні світу. Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство. Душа, по Лукрецію,
  • Тична складова у системі європейського філософського знання
    Часи античності. Антична естетика розвивалася в Давній Греції і Римі. Вона мала своїм витоком міфологічні уявлення, що склалися в первісному суспільстві. Для них характерний підкрес­лений космологізм. Космос, на погляд античних мислителів, хоча і просторово обмежений, але характеризується гармонійністю, домірністю і слушністю прямування, що відбувається в ньому, структурно і ритмічно оформлений, вражає піднесеною величчю. Він виступав як втілення найвищої краси. Все інше наділялося красою лише в тій мірі, у якій воно наближалося до цієї абсо­лютної гармонії, а створена людиною річ розглядалася як іміта­ція космосу. Подібні уявлення про чуттєво-матеріальну організа­цію Космосу були властиві ранньому, натурфілософському
  • Токвіль Алексіс (1805-1859)
    ТОКВІЛЬ Алексіс, де (1805-1859) - французький по­літичний теоретик, соціолог та історик. Токвіль похо­див з аристократичної родини роялістів. Його батько, якому якимось чудом удалося уникнути страти якобин-цями, служив префектом у часи реставрації монархії, тож і не дивно, що й Алексіс вступив у 1827 році на державну службу. Липнева революція 1830 року зму­сила його робити вибір між почуттями і розумом; Токвіль залишився вірним родинним традиціям і не присягнув новій орлеанській династії, однак і віднов­лення правління Бурбонів вважав за неможливе. По­ставши перед цією дилемою, разом зі своїм прияте­лем Гюставом де Бомоном Токвіль захопився ідеєю відвідати Америку. Приводом для подорожі,
  • Українська філософія ХІV – ХVІ століття
    Українська філософія ХІV – ХVІ століття. Українська філософія ХІV – ХVІ століття представлена єресями, гуманістичними напрямками, діяльністю релігійно-національних братств. Єресі слугували релігійною оболонкою соціального протесту народних мас проти існуючої влади, підтриманої церквою. Єресі (від грец. – особливе віровчення) – різні відхилення від офіційного віровчення. Гуманістичний напрямок розвитку філософії України репрезентують такі мислителі, як Ю.Дрогобич (1450 – 1494), П.Русін (народ. 1470 р.), С.Оріхоський (1513 – 1566) та інші. Характерною рисою їх гуманістичного вчення був антропоцентризм, велич людини, її розум, внутрішній світ. Другий гуманістичний напрямок мав
  • Українська філософія ХІХ – початку ХХ ст.
    УкраїнськафілософіяХІХ – початкуХХст. Українська філософія ХІХ – початку ХХ століття представлена такими іменами, як О.Новицький (1806 – 1884), С.Гогоцький (1813 – 1898), Т.Шевченко (1814 – 1861), М.Костомаров (1817 – 1885), П.Юркевич (1827 – 1874), М.Драгоманов (1841 – 1895) та іншими. Для мислителів цього періоду характерне глибоке розуміння проблем філософії, соціології, історичного процесу, соціально-політичної і національної проблематики. Проф. Київського університету С.Гогоцький вперше в Російській імперії створив чотиритомну філософську енциклопедію – “Філософський лексикон” (1857). Проф. О. Новицький видав ряд
  • Учасники Кирило-Мифодіївського товариства про проблеми вивільнення людини і нації
    З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства - першої на Україні організації політичного спрямування. Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком
  • Фальсифiкацiонiзм
    Фальсифiкацiонiзм [Див.:33] виник внаслiдок епiстемологiчної критики iндуктивiзму, яка опиралась на тезу, що обидвi його фунда­­­ментальнi передумови (а саме: що фактуальнi судження можуть бути "виведенi" з фактiв, що iснують обґрунтовані iндуктивнi (iз змiстом, що збiльшується] висновки) самi є недоведеними i навiть хибними. Завершену фальсифiкацiонiську методологiю запропонував К.Поп­­­пер, який використовуючи обґрунтування принципу "фаллiбiлiзму" розгорнуте Ч.Пiрсом, обгрунтував методологiчну процедуру встанов­­­лення хибностi теорiї на основi використання modus tollens [Див.:25.-с.92-105]. Систематично викладена методологiя фаль­­­сифiкацiонiзму являє собою певний варiант конвенцiоналiзму, голов­­­ною тезою якого є дозвiл приймати за угодою просторово-часовi
  • Феномен людини як фундаментальна проблема філософії. Уявлення про особу, уявлення про природу
    Зміст 1.1 Феномен людини як фундаментальна проблема філософії. 1.2 Найважливіші питання філософської антропології. Характеристика основних філософсько-антропологічних проблем. 2.1 Уявлення про природу і сутність людини. 2.2 Проблема походження людини. 2.3 Положення людини в світі. 2.4 Проблема сенсу життя людини. Поняття про особу. Характерні риси особи. 3.1 Філософський зміст поняття “особа”, “індивід”, “індивідуальність”. 3.2 Свобода і відповідальність особи. 3.3 Ціннісні орієнтації особи. 1.1. Філософська думка завжди проявляла особливий інтерес до вивчення проблеми людини і людського. Яка своєрідність людської істоти? Як в ній пов’язані природне і соціальне,
  • Філософи періоду Просвітництва про суспільне життя та людину
    ПЛАН I. Вступ II. Французьке просвітництво III. Англійське просвітництво IV. Німецьке просвітництво Вступ Ні про одну культуру аж до Нового часу неможна було сказати , що основою її розвитку був пошук індивідуальності , прагнення усвідомити й обґрунтувати незалежне достоїнство особливої індивідуально їдумки , смаку , дарування , способужиття , тобто самоцінність відмінності . Одержавши перші імпульси в італійському Відродженні , пройшовши черз ряд складних перетворень у XVІІ столітті , лише наприкінці епохи Просвітництва ця ідея цілком сформувалася й у минулому сторіччі стала будувати собі дорогу на європейському ґрунті , потроху втрачаючи зухвалу незвичність. Ідея "індивідуальності"
  • Філософія і культура
    ЗМІСТ Вступ 3 1. Феномен культури 5 2. Культура як філософська категорія . 11 3. Значення культури у вирішенні основного питання філософії . 13 Висновок . 19 Список використаної літератури 21 ВСТУП "Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність тут, хаотичність
  • Філософія Ф. Ніцше
    ВСТУП Філософія – це система поглядів на світ у цілому і на відношення людини до цього світу. Філософські добутки, якщо вони дійсно осмислюють буття людини і навколишню дійсність, теж виявляються особистісними, що виражають особистість і переживання філософа, його відношення до дійсності. Оскільки переживання в різних філософів різні, різні відносини, оскільки і розуміння цього світу у філософії безліч. Серед філософів Ніцше порушник спокою і шляхетний пірат. Він лякає сплячих, таранить міцності обивателів, змітає моральні постулати, убиває Бога, валить церковні підвалини. Ніцше, говорить Цвейг, прагне на своєму вітрильнику до усього незвіданого, весело і зухвало, з мечем у руці і бочкою пороху під ногами. Філософські праці Ніцше, по більшій частині не пред'являють
  • Філософія абсурду Альбера Камю
    З М І С Т 1. Вступ . 3 2. Розділ І. Концепція абсурду у теоретико - філософській спадщині А.Камю: есе “ Міф про Сізіфа” . 6 3. Розділ ІІ. Абсурд у драматургії та прозі Камю 17 4. Висновки . 24 5. Список використаної літератури . 26 В С Т У П У французькій філософії середини ХХст. проблема абсурду стає чи не однією з найважливіших. Ця проблема пов”язана, в першу чергу, з філософією екзистенціалізму, а насамперед творчістю Ж. П. Сартра та А.Камю. Саме з їхньої легкої руки філософія екзистенціалізму знайшла втілення в літературі. Таке поєднання літератури і філософії є явищем невийнятковим, адже література Франції, як жодна інша, змогла наблизитися до філософії. Філософічність літератури
  • Філософія в Києво-Могилянській академії
    ПЛАН Вступ 1. Феофан Прокопович 2. Інокентій Гізель 3. Стефан Яворський Висновки Список використаної літератури Вступ У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські "курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському ґрунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії проблемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розумову Останній, на їхню думку,
  • Філософія Відродження
    XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності. В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя. У царині філософії спостерігається складний, непослідовний, часто суперечливий характер філософських поглядів. Тому надто складно визначити певну систему поглядів, більш-менш
  • Філософія відродження і сьогодення
    ПЛАН 1. Філософія Відродження 2. Ідея гармонії духу і тіла 3. Гуманізм і проблема індивідуальності. 4. Людина як творець самої себе 1. Філософія Відродження XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності. Відродження,
  • Філософія Г. Сковороди
    Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний український філософ Г.С. Сковорода (1722-1794). Беручи до уваги досвід минулих наукових досліджень, не заперечуючи, а органічно переосмилюючи досвід та знання попередників. зробимо спробу проаналізувати філософію Г.Сковороди у світлі сучасного бачення. Звертаючи увагу на проблеми, яких торкався Г.Сковорода у своїх філософських та літературних творах, ми доходимо висновку, що їхнє основне спрямування зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігій-но-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні
  • Філософія Г.С. Сковороди та його ідея “Справжньої праці”
    Філософські погляди Г.С. Сковороди в тлумаченні М.Редька, Мірчука, Т.А.Білича, Д.І.Багалія. М.Редько автор книги “Світогляд Г.С.Сковороди” вважає, що Сковороду, як мислителя характеризують постійні творчі пошуки, прагнення знайти самостійні відповіді на питання, які ставило перед ним саме життя. Ось чому припускаються великої помилки ті дослідники, які вважають, що світогляд філософа нібито остаточно сформувався у 60-х роках і не зазнав пізніше ніяких змін. Вже в ранній період своєї творчої діяльності Сковорода починає створювати свою філософію, яка, на його думку, повинна слугувати теоретичною основою для вирішення поставленої ним проблеми щастя. З точки зору мислителя, філософія повинна бути тісно пов’язана з життям і розв’язанням суспільно-практичних завдань. Для
  • Філософія Г.С.Сковороди
    План 1. ВСТУП 2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ 3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ 4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ 5. ВИСНОВОК 6. ЛІТЕРАТУРА 1. ВСТУП Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє
  • Філософія епохи Відродження (XV – XIII ст.)
    Для багатьох країн Західної Європи XV століття було переломним у їх розвитку. Наступала нова епоха – епоха краху феодальної системи і виникнення буржуазних суспільних відносин, котрі руйнували феодальну замкненість господарських стосунків, їхню обмеженість і вимагали простору для подальшого розвитку продуктивних сил. Тільки тепер, власне, закладались основи пізнішого розвитку крупного виробництва. Диктатура церкви була зламана. Поступово зникали примари Середньовіччя. Це дало змогу по-новому подивитися на грецьку стародавність, відродити те, що було втрачено. Відбувається небачений розквіт мистецтва, літератури, математики, механіки, астрономії, медицини. Це була епоха, котра мала вирішальній вплив на подальший
  • Філософія і релігія
    Вступ Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги)
  • Філософія і світогляд, Філософія як наука, її зв’язок з іншими напрямками суспільної діяльності
    1. Філософія і світогляд Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд? Слід підкреслити, що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”. Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття “світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим
  • Філософія інформаційного суспільства
    План: С. Історико-біографічна довідка 2 1.Поняття “інформаційного суспільства” 4 2.Історичні етапи розвитку та формування інформаційного суспільства 10 3.Культура у новому суспільстві 17 4.Людина у новому суспільстві 20 Висновки 21 Список використаної літератури …………………………………………………………23 Історико-бібліографічна довідка Інформаційне суспільство – соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як “зміну ступенів”, прибічники теорії інформаційного суспільства
  • Філософія Історії
    Вступ На порозі XXI сторіччя перед людством усе гостріше підводяться питання: куди ми йдемо, де ми зараз і які взагалі перспективи розвитку земної цивілізації. Фантастичні темпи розвитку новітніх технологій і перспективи, що відчиняються завдяки їм, що прогресує «вестернізація» економічних і політичних аспектів життя багатьох країн світу дозволяють багатьом робити припущення про навальне наближення людства до ідеалів західної демократії. Звучать навіть слова про кінець історії людства. От, наприклад, як відреагував американський історик Френсіс Фукуяма на реформи в колишньому Радянському Союзі: «Можливо, що те, що ми спостерігаємо, це не просто кінець холодної війни або своєрідного періоду повоєнної історії, але кінець історії як такий: це означає кінцевий пункт ідеологічної
  • Філософія історії Карла Ясперса
    Видатний німецький філософ-екзістенціаліст, Карл Ясперс (1883-1969) у своїй праці “Витоки історії та її мета” запропонував своєрідну концепцію історичного розвитку людства. Historia est magistra vitae. Цей відомий вислів чудово розкриває мету написання Карлом Ясперсом його фундаментального дослідження. Твір присвячений висвітленню цілісної концепції світової історії, запропонованої самим філософом, але ж, як пише він “лише історія людства може дати масштаб для осмислення сучасності”. Саме тому, після короткого, але грунтовного огляду загальних історичних процесів Ясперс звертається до аналізу сучасної ситуації, а також робить спробу звернутися до майбутнього людства. Підсумовує твір розділ , що розкриває питання цілей і призначення історії, її значення та властивостей.
  • Філософія Київської Русі
    В "Ізборнику Святослава" (1703 р.) серед інших перекладів знаходяться уривки з "Діалектики" візантійського філософа VІІ - VІІІ ст. Іоанна Дамаскіна, в яких дається таке визначення філософії: "Філософія є пізнанням речей божественних і людських, тобто видимих і невидимих. Філософія є мистецтвом мистецтв і наукою наук; вона є любов’ю до мудрості, істинною ж мудрістю є бог". Переважаючим у подальшому становленні філософії Київської Русі стає платонівський мотив філософії як "любомудрія", тобто "софійне" розуміння філософського знання. У платонівсько-християнській традиції "софія", тобто "мудрість" тлумачиться як особистісне,
  • Філософія Київської Русі та періоду її розпаду
    Виникнення мислячої, філософської думки в Україні пов'язане насамперед з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Адже кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а й силою духу взагалі, і зокрема – філософською силою, силою мислення. Перед тим як розглянути головних мислителів Київської Русі спробуємо розглянути розвиток мислительної думки в Україні взагалі. Свідченням того, що ще за давніх часів український народ був високорозвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури, а значно пізніше — геніальна пам'ятка українського народу V—IX ст., написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст., "Велесова книга". Представлена у "Велесовій книзі" характерологія українського народу показує,
  • Філософія культури
    ЗМІСТ 1 Поняття “культура”. Історичність культури. 2 Основні ознаки культури. 3 Культура і цивілізація. 4 Головні тенденції культури ХХ століття. Екологізація людини "Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність, хаотичність є тут підставою побутового філософствування, то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини
  • Філософія Людвіга Фейєрбаха та її вплив на європейську філософію
    План 1. МІСЦЕ Л.ФЕЙЄРБАХА В НІМЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ. 2. ГОЛОВНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ ФЕЙЄРБАХА. 3. МАТЕРІАЛІСТИЧНІ ПІДХОДИ ФЕЙЄРБАХА. 4. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1. Філософська система Л.А.Фейербаха закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність. У філософському розвитку Фейербаха розрізняють два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму. Головною справою життя і філософії Фейербаха була критика релігії Ця критика і стала ланкою зв'язку двох якісно відмінних етапів
  • Філософія нового часу
    П Л А Н 1. Поняття європейської класичної філософії. 2. Особливості філософії Нового часу. 3. Раціоналізм і емпіризм напрями пізнання нового часу а) матеріалізм і емпіризм Фр. Бекона; б) дуалізм і раціоналізм Р.Декарта; в) вчення про субстанцію Бенедикта, Спінози; г) об’єктивний ідеалізм Лейбніца. 4. Філософія Просвітництва. а) особливості філософії Просвітництва; б) погляди філософів-матеріалістів Гольбах, Гольвецій, Дідро, Ламетрі, Вольтер, Русо. З Х VІІ ст. – розпочинається новий розвиток філософії мислення. Період з Х VІІ до середини ХІХ ст. називають періодом класичної філософії: від Бекона і Дакарта до Гегеля і Фейєрбаха. Періодом Нового часу (Х V І ст.) розпочинається
  • Філософія Нового часу про світобудову
    Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Обґрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадах осмислення
  • Філософія Плотіна та Орігена
    Філософія Плотіна представляє собою один з найоригінальніших проявів древнього еллінського творчого розуму, який тонкістю своєї думки, логічною послідовністю, цілісністю і завершеністю світогляду, ознаменував собою останній розквіт філософського генія Еллади [35, c.223]. В основі його філософського вчення лежить вчення про “Єдине”, першопочаток буття, яке визначається в край піднесеному і абстрактному тоні [42, с.315]. Єдине це не тільки протилежність всьому множинному, але є повним запереченням його. Ніякі визначення відносно Нього не застосовуються: ми не можемо сказати, чим Воно є, саме по собі, але тільки, чим Воно не є. Ми, насправді, повинні визнати, що Воно є першою основою всякого буття і життя, але через це ми дізнаємося тільки про те, що Воно існує, будь-які намагання визначити
  • Філософія поезії хокку ХVІІ-ХІХ ст. як втілення світоглядних засад менталітету японської нації
    Японія . Скільки загадкового і незрозумілого у цій країні. Обладнавши свій будинок за найсучаснішими технологіями, японець всеодно розіб'є навколо своєї оселі сад, прикрасить кімнати дзвіночками, невеличкими пейзажами і запросить гостей на чайну церемонію. Чому сучасна автоматизована країна, яка увійшла на світову економічну та політичну арену і є невід'ємною частиною світового господарства, яка досягла чи не найвищих показників в області промисловості, зберегла стародавні традиції і повагу до своєї культури? Має існувати щось, що об'єднує людей у націю, що примушує замислитися над життям, що відображає душу людини, що дає відповіді на питання, які є завжди актуальними . І це щось - японська поезія . Вона є невід'ємною частиною життя кожного японця. Переживши тисячоліття, вона не змінила
  • Філософія про суспільство
    Українське суспільство, звісно, має чимало відмінних рис від суспільства будь-якої іншої країни. Однак, з точки зору філософії, українське суспільство схоже на будь-яке інше суспільство, яке підпорядковується своїм соціальним та філософським принципам та законам. Спробуємо зясувати, під яким кутом вивчає філософія суспільство і чи є відмінності цих загальних поглядів на суспільство по відношенні до українського сучасного суспільства. Суспільство — надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом — феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (доіндустріальне,
  • Філософія Просвітництва. Яскраві представники філософії Просвітництва
    Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, зга­дувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Про­світництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.). За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції:
  • Філософія Середньовіччя (V – XV ст.)
    На зламі IV ст. нашої ери Римська імперія почала втрачати свою колишню могутність через загострення соціальної напруги і класову боротьбу. Повстання рабів, а також навала варварів призвели до того, що в V столітті Римська імперія остаточно розпадається. Разом з розпадом останньої рухнув рабовласницький лад, на розвалинах якого виникло нове, феодальне суспільство. Відбулася зміна греко-римської культури – феодальною культурою, світоглядною основою якої стало християнство. Все це знайшло відображення і в суспільній свідомості, зокрема у філософії. Остання стає служанкою богослів’я, а філософи стають, як правило, апологетами (захисниками) християнства. Провідним напрямком в розвитку філософії феодального суспільства
  • Філософія Середньовіччя, її особливості
    1. Релігійний характер філософської думки Середньовіччя 2. Християнсько-середньовічна апологетика і патристика. 3. Середньовічна схоластика. Реалізм і номіналізм. 4. Філософія Ф.Аквінського. 1. Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст.). Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. — “теос” —бог). Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч.ІУ ст). привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починає формуватися
  • Філософія Сковороди
    Діяльність кожного історичного діяча, з її засобами й метою, оцінюється з індивідуально-етичного погляду, корисного для суспільства щирістю його мотивів, вагою та величністю його провідної думки. І коли його мотиви дуже щирі і , як кришталь, прозорі, коли вони високо підносяться над особистими і приватними, коли вони перейняті інтересами людського добра, особливо трудового народу, коли у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про себе, коли його праця захоплює його цілком, захоплює всі його сили, здібності та енергію, тоді це буде справжній громадський діяч. Воля кожного індивідуума суспільне детермінована. Кожен ставить собі свою мету, виявляє немов свою вагу і з цих бажань, з їх конфлікту складається рівновага - історичний процес. "Історик, який описує минуле, ніколи не
  • Філософія стародавніх Греції і Риму
    Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в IV ст. до н.е. Саме в цей період мудреціфілософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд. Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократівземлевласників. Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних — все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії. Біля джерел формування наївно-стихійної філософії у Стародавній Греції стояла Мілетська
  • Філософія Стародавнього Китаю
    Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: "Іцзін" ("Книга перемін"), "Шіцзін" (Книга пісень"), "Шуцзін" ("Книга історії") та ін. У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції; про природну закономірність; про природність людської душі і свідо-мості. Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філо-софії посідає вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.). Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао",
  • Філософія Стародавнього Сходу
    1. КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ Китай - одна з найдавніших цивілізованих держав світу. Письмова історія Китаю складає майже п'ять тисячоліть, а ідеал високої давнини, вічності небесної імперії і в сучасних умовах спонукає китайських мислителів порівнювати сучасність з коріннями великої китайської культури, що сягають глибин тисячоліть. Трепетне ставлення до традицій в Китаї має особливий культурний зміст, що породжує у європейців уявлення про Китай, як про суспільство традиціоналістського (патріархального) типу. Якщо на ранніх етапах розвитку філософської думки на передньому краї стояли безособово-узагальнені уявлення про світ, то згодом дедалі більше уваги приділяється проблемам Людини, її життя. В самій же китайській культурі така проблема поставлена ще в VI ст. до н. е. Конфуцієм,
  • Філософія Стародавньої Індії
    Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди — стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" — чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково перемежаються прозою. Брахмани — це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади — завершальний етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану. Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. При цьому
  • Філософія та соціальні процеси в сучасному українському суспільстві
    У процесі національного відродження духовної культури українського народу важливе місце у комплексі наук належить філософії, реалізації нею питань, структури, характеру філософської думки України. Дослідження історії філософської думки в Україні як невід'ємної складової частини світової культури. Функціонування філософських ідей створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, що об'єднує людей, які живуть в Україні і формують її народ. По-друге, історія філософії в Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані саме філософами вихідцями з України. Це найвіддаленіші від суто української національно-культурної проблематики дослідження. У них слабкіше виражається
  • Філософія Томаса Гоббса
    ПЛАН Вступ 1. Основні методологічні підходи Т.Гоббса 2. Соціальна філософія Т.Гоббса 3. Вчення про мову у філософських поглядах Т.Гоббса 4. Місце людини у філософії Т.Гоббса 5. Місце держави та влади в поглядах Т.Гоббса Висновок Список використаної літератури Вступ В XVII ст. виразно визначилися дві гносеологічні концепції: сенсуалістична (Френсіс Бекон, Джон Локк) і раціоналістична (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза). Але деякі мислителі намагалися уникнути таких двох крайностей. До них належить Томас Гоббс. Видатний англійський мислитель XVII ст. Томас Гоббс (1588-1679 рр.) досліджував на самперед питання соціальної філософії. Народився в сім'ї священника. Закінчив Оксфордський
  • Філософія тотожності законів природи і мислення у Ф.Шеллінга
    План Вступ. 3 1. Натурфілософія Шеллінга 4 2. Трансцендентальна філософія 6 3. Значення філософії тотожності для розвитку науки 11 Використана література: 16 Вступ Фрідріх Шеллінг, який в університеті вивчав природознавство і перебував під впливом тогочасних наукових відкриттів (зокрема, дослідження електричних явищ), не прийняв концепції Фіхте, в якій об'єкту (природі) задавалось позірне, несправжнє буття. Виступивши як послідовник Фіхте, він невдовзі долає його суб'єктивний ідеалізм і переходить на позиції об'єктивного ідеалізму. Його творчість розвивалася в кілька етапів. Спочатку він розвиває натурфілософські ідеї, пізніше створює філософію тотожності мислення і буття, а наприкінці життя основну увагу
  • Філософія у Києво-Могилянській академії
    ПЛАН 1. Феофан Прокопович 2. Інокентій Гізель 3. Стефан Яворський 1. Феофан Прокопович Аналогічно І.Гізелю уявляв собі процес здобуття істини Теофан Прокопович (1681-1736). Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, він не меншого значення в її осягненні надавав спогляданню. Досвід і споглядання він вважав двома мечами вченого, на які той має спиратися, щоб уникнути небажаного шкутильгання. У курсі філософії Т.Прокоповича, на відміну від курсу І.Гізеля, вже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання Т.Прокопович вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях. Сутність методу пізнання він визначає
  • Філософія як мудрість. Філософія як форма суспільної свідомості
    1. Філософія як мудрість Філософія одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує вже понад 2500 років. Вона складна за своїм змістом, предметом та функціями. Філософія є одночасно: формою суспільної свідомості, світоглядом і наукою. Філософію ще з давніх давен визначали як любов до мудрості (слово “філософія” грецького походження – від phileo – люблю і sophia – мудрість). Що це означає? Що таке мудрість? Щоб з’ясувати ці питання слід мати на увазі, принаймні, три важливих моменти: 1) Філософія має справу з найбільш загальними, фундаментальними проблемами існування світу, а саме: його єдності, природи, тенденцій розвитку тощо. Знання ж загального, фундаментального є виключно
  • Філософія Як Особлива форма суспільної свідомості та її специфіка
    План: Вступ. 1) До питання визначення філософії. 2) Виникнення філософії .Аналізрізних поглядів на проблему виникнення філософії. 3) Синкретичний практично-духовний , релігійний, містичний, художній, теоретичний, духовно-практичний способи відношення людини до світу. 4) Філософія та інші форми суспільної свідомості. Висновок. Використана література. Вступ . Суспільна свідомість є сукупність ідеальних форм , які охоплюють і відтворюють суспільне буття , вони вироблені людством у процесі створення природи і соціальної історії. В сучасних умовах докорінних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості розглядається як важлива умова реалізації багатогранних
  • Філософія — світоглядне знання
    Філософія завжди відігравала важливу роль у житті людини, визначенні її статусу, формуванні світогляду, виробленні життєвої стратегії. Значення філософії значно збільшилося у XX столітті, яке не має собі рівних за масштабами й ґрунтовністю перетворень. Ця наука відіграватиме ще більшу роль у XXI столітті, яке й далі роздирають глобальні проблеми. В їх осмисленні й вирішенні філософії належить першорядне місце. Тому XXI століття стане століттям філософії. Розвиваючись стрімкими темпами, суспільство сьогодні часто змінює уклад свого життя. Ці зміни зачіпають усі сфери життя та діяльності як суспільства, так і кожної людини зокрема. І хоч би якими різними були інтереси та цілі людей, на перше місце все ж має вийти те, що об'єднує їх (спільна доля,
  • Філософія, релігія та мистецтво як форми людського осмислення світу
    ПЛАН 1. Релігія – одна з перших форм людського осмислення світу. 2. Філософія як ключова наука яка займається осмисленням світу. 3. Місце мистецтва і творчості в осмисленні світу. 4. Використана література 1) Світогляд — постійний супутник людської життєдіяльності на будьякому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною
  • Філософія. Її предмет та функції
    Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом —одне з видатних надбань людської цивілізації та культури. Вона — не тільки візитна картка цивілізації і культури, а й їхня основа та животворний фермент. Але історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу самоусвідомлюючих особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства. Філософські ідеї, школи, напрями подібно до людей, які їх створили, не мають буття поза часом та простором. На них лежить відбиток певної епохи, країни. Це аксіома. Але в ній виражена тільки частина істини щодо походження та творців філософських ідей, шкіл і напрямів. Якби ця аксіома виражала всю істину, то філософські
  • Філософська думка в Україні (18-19 ст.)
    План 1. Києво-Могилянська академія, як осередок філософської – політичної думки в Україні. Теорія освідченого абсолютизму. Це висвітлити з філософською думкою. 2. Класична доба українського філософа. Філософські погляди Г.Сковороди. 3. Філософські погляди І.Франка. 1.Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст. Виконавши свою справу у розвитку освіти, грамотності, братські школи вже не могли задовольняти зростаючі вимоги, тому, змушені були поступитися таким навчальним закладом, які були б на рівні західноєвропейських. З цією метою
  • Філософська думка Середньовіччя
    1. Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V-XIVст.). Якщо антична філософія за своєю сутністю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грецьк. - “теос” - бог). Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч. ІV ст.) привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підгрунті і починає формуватися середньовічна філдософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослів’я) підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання. В умовах релігійного
  • Філософська думка Стародавньої Русі
    Аналіз становлення філософії немислимий без залучення різних джерел культури Київської Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов'ян. Свідомість стародавніх русичів дофеодального періоду пройшла шлях від відокремлення ідеальних моментів у вигляді тотемів, інших елементів міфологічного первісного світогляду до чітко сформульованих у билинному епосі світоглядно-етичних та естетичних поглядів. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам'ятки, що сягають першої половини X ст. У пам'ятках стародавньоруської культури чітко виражено філософські проблеми - «Діалектика» Іоана Дамаскіна, творіння Діонісія Ареопагіта. Безпосередньо наближені до філософської літератури і містять роздуми про світ та людину - «Слово про Закон та Благодать», «Молитви Данила
  • Філософська культура особи та її суспільна значущість
    Коли ми маємо діло з філософським осмислюванням культури, то як правило, нашим об`єктом є культура, як така. Подібний підхід потребує залишить за дужками, або в якості прикладів, або образів локальної культури - як національні, так і регіональні. А так як кожний дослідник формується у досконально визначеному фокусі культури та ідентифікує себе з конкретним народом, то мета осмислення культури у всякому випадку визначає вихід дослідника, його думки за межі наявного буття. Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сут­ності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як резуль­тат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії. Сам термін “культура” (від лат. cultura - обробка, виховання,
  • Філософська система і діалектика Гегеля
    Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – один з найвидатніших німецьких філософів, чільний представник німецької класичної філософії, об’єктивний ідеаліст. Філософія Гегеля – вершина німецького класичного ідеалізму кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття. За основу усіх явищ природи і суспільства Гегель приймав духовне першоначало. Він називав його “світовим духом”, “абсолютною ідеєю”, “світовим розумом”. “Абсолютна ідея” – об’єктивна, ні від кого і ні від чого незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива. Вона є основою гегелівської системи об’єктивного ідеалізму. Сутність гегелівської філософської системи. “Абсолютна ідея”, маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішньо суперечлива,
  • Філософське розуміння суспільства як системи, що розвивається
    ПЛАН: 1. Поняття "суспільство" в філософії. Особливості соціальної детермінації. 2. Структура і функції суспільства: а). поняття суб'єкта суспільного розвитку. Соціальна структура суспільства; б). основні сфери життєдіяльності людей і суспільні відносини; в). функції суспільства. 3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв’язок. 4. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація". 5. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування. 6. Ідея прогресу в історії. Сенс історії. 1. Поняття
  • Філософське розуміння суспільства як системи, що розвивається
    1. Поняття "суспільство" в філософії. Особливості соціальної детермінації. Поняття "суспільство" в філософії має не одне визначення. "Суспільство - найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності ("людське суспільство"); історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної країни" (10, с. 678). Е.Дюркгейм так характеризує
  • Філософське вчення про буття матерії
    План Вступ 1). Філософське вчення про буття матерії. 2). Матерія та її атрибути: а). простір та час –форми буття матерії. б). основні властивості простіру та часу. Висновок Список використанної літератури Вступ Роздивляючись в данному випадку проблеми,пов`язані з розумінням буття матерії виключно важливе для філософії. Питання про матерію і її властивості, види і форми буття є корінним питанням філософії і природознавства впродовж всієї історії їх розвитку. Це пояснюється тим, що поняття матерії не тільки якнайповніші виражають загальний рівень знання людей про явища об'єктивного
  • Філософське розуміння буття, руху, матерії і простору
    Філософський зміст категорії буття Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в онтології. Онтологія — це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Термін "онтологія" запровадив у XVII ст. німецький філософ Р.Гоклініус. Під онтологією розуміється окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність та інше. Майже всі філософські системи минулого присвячені розробці проблем онтології. Зокрема, в курсах метафізики, що читалися в Україні в Києво-Могилянській академії починаючи з XVII ст., висвітлювалися такі питання онтології, як відношення буття і сутності,
  • Філософський аналіз науки
    ПЛАН 1. НАУКА ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ, ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ВИД ДУХОВНОГО ВИРОБНИЦТВА І СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ 2. СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ НАУКИ. 3. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ НАУКИ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне
  • Філософський аналіз науки
    Наука — це ясне пізнання істини, просвітлення розуму, непорочна радість життя, похвала юності, старості опора, будівельниця градів, фортеця успіху в нещасті, у щасті — укріплення, всюди вірний і нерозлучний супутник. М.Ломоносов Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. В сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі, в єдності всіх її сторін. Такий аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку. Передісторія науки, поява наукового знання сягає своїм корінням у глибоке минуле. Становлення науки пов'язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась
  • Філософський аналіз суспільства
    Ми боїмося всього на світі, як смертні, але прагнемо всього на світі, як безсмертні Франсуа де Ларошфуко Суспільство — надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом — феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.). У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства. Термін "суспільство" у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення. 1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного
  • Філософський здобуток доби Київської Русі
    План. Вступ. 1. Джерела людинознавчих концепцій мислителів Київської Русі. 1.1. Образ людини в міфо-язичницькому світогляді. 1.2. Вплив християнства на розуміння людини в філософській думці Київської Русі. 2. Концепція „внутрішньої людини” у світоглядних орієнтаціях києво-руських мислителів. 2.1. Духовність як основна цінність людини. 2.2. Єдність емоційно-чуттєвого та раціонального в духовному світі людини. 3. Образ святості як інтеграція сутнісних рис моральної свідомості. Висновки.
  • Філософський зміст проблеми буття
    З самого початку західно-європейського мислення і до сьогоднішнього дня буття означає те ж саме, що й присутність . Буття як присутність визначається через час. Мартін Хайдеггер Світ як єдність об'єктивної дійсності і дійсності людських сутнісних сил. Знання про світ — складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми. Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяльності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше і різноманітніше бачиться
  • Філософський та методичний підходи до планування і проведення інформаційних турів як засобів рекламної кампанії
    Філософське осмислення феномену туризму, яке активно відбувається в сучасній науці та освіті [4, 267с. ; 5, 465 с.] обгрунтовано підходить до його визначення як мультидисциплінарного, багатофакторного явища, в якому в єдиному ланцюгу поєднуються дуже різні поняття, що змістовно об'єднуються людиноцентрованим (антропологічним) ядром, завдячуючи якому туризм проявляє свої конструктивні можливості. Зокрема, одночасно справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій, внаслідок чого обидві сторони “…відчувають себе причетними до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем і господарем”[4, с. 16] Поки що в вітчизняній туристичній індустрії
  • Філософські ідеї Древньої Індії
    Індійська філософська думка - найдавніша у світі. Її історія починається з Вед (буквально "ведення", "знання"), що виникли, очевидно, між другим і першим тисячоліттями до н е. і є одним з найдавніших літературних пам'ятників людства. Веди складаються з чотирьох збірників гімнів (самхіт), піснеспівів, магічних заклинань, молитов і т.п. : Рігведи, Самаведи, Яджурведи й Атхарваведи (чи Атхарвангираси). Кожний з цих збірників згодом обростав різними коментарям і доповненнями ритуального, магічного, філософського порядку - Брахманами, Араньяками, Упанішадами. Власне філософські погляди Древньої Індії найбільш повне відображення одержали в Упанішадах, але перші проблиски філософського
  • Філософські аспекти сучасної культури
    План 1. Культура, її будова та соціальні функції: a) структури культурі; b) функціонування культури; c) функції культури. 2. Філософія культури. 3. Феномен співчуття як аспект культури. Якщо порівнювати визначення культури в різноманітних словниках, працях філософів і вчених, то можна виявити істотні розходження між ними. І це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплює всі сфери життя особистості і суспільства. Відповідь на питання: що таке культура, - передбачає і відповідь на питання: як вона виникла і чому існують різноманітні, а в ряді відношень несумірні культури. Термін «культура» походить від латинського cultura «оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування» і вказує на те, що спочатку під культурою
  • Філософські ідеї Джордано Бруно
    Творчість Джордано Бруно (1548-1600) проходила під впливом астрономічних досягнень М.Коперника. Пантеїзм Бруно є найбільш радикальним та послідовним серед усіх вчень представників італійської філософії природи. До головних трактатів Бруно відносять "Про причину, принцип та єдине", "Про нескінченність Космосу та світів". Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил. Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення
  • Філософські ідеї Європейського просвітництва та їх сучасне значення
    Матеріалістичний напрямок філософії Просвітництва представлений насамперед французьким матеріалізмом XVIII ст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва, гуманізму, наголошує на пізнанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в су-спільному житті, прогресу розуму, прогресу моральності, свободи і реалізації Царства Розуму та самоутвердження людини. Одним з визначних представників цього напрямку був Жюль'єн Офре де Ламетрі (1709—1751), який оголосив матеріалізм єдино правильним філософським напрямком, ворожим спіритуалізму (читай ідеалізму) та релігії. Свої ідеї він розкриває у працях: "Трактат про душу" (1745), "Людина-машина" (1747), "Анти-Сенека, або роздуми про
  • Філософські ідеї Т.Г.Шевченка
    Після Г.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Великого Українця, Генія і Пророка Т.Г.Шевченка (1814-1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії — відображення щирої і беззахисної у своїй відкритості душі мислителя, розвитку відтвореного розуму, інтелекту, що простежує життя людське у всеоб'ємності: і в конкретній долі сестри-кріпачки, і в історичній долі цілих народів. Філософія тому й є мудрістю, що вона здатна творити світоглядне диво: особистий, внутрішньо-мистецький світ Тараса Шевченка, переплавлений в литво філософських узагальнень, постав у таких образах, в яких сам народ упізнавав свою душу, прочитав свою історію, зазирнув
  • Філософські основи теорії норми та патології
    ЗМІСТ Вступ З 1 .Детермінізм і теорія причинності в патології .4 2. Норма як психофізіологічний оптимум живої системи .7 З .Екологічний оптимум - основа соціального нормування .…… 9 4. Діалетико-матеріалістичні основи системно-еволюційного і структурно-функціонального аналізу патологічного процесу 12 Висновки .19 Література .20 ВСТУП Проблема норми і патології вивчалась на протязі всієї історії медичної науки, є предметом боротьби матеріалістичного і ідеалістичного світоглядів. В основі сучасних ідеалістичних уявлень про норму лежить релятивізм. Зокрема, А.В. Кнайкер в статті "Філософське обгрунтування норми в медицині пише: "Патологія така ж функція для розуміння, як і норма. Між нормою і патологією
  • Філософські погляди Г. С. Сковороди
    ВСТУП Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю. Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію. Шлях
  • Філософські погляди Г. С. Сковороди
    Зміст. 1. ВСТУП…………………………………………………………………… ……… 3 2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ……….………… 4 3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ…………………………… ……… 6 4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ 10 5. ВИСНОВОК……………………………………………………………………… .12 6. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………….13 ВСТУП. Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах
  • Філософські погляди Г.С.Сковороди
    Зміст. 1. ВСТУП 2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ 3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ 4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ 5. ВИСНОВОК 6. ЛІТЕРАТУРА ВСТУП. Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень
  • Філософські погляди діячів Острозької академії
    ПЛАН Вступ 1. Чинники, які впливали на передову філософську думку в Острозькій Академії 2. Основні представники філософської думки Острозької Академії, їх філософські вчення Висновок Список використаної літератури Вступ Важливу роль у розвитку філософської культури тогочасної України відіграла Острозька академія — перша українська школа вищого типу. В Острозькій академії вивчали сім так званих вільних наук, викладали старослов'янську, грецьку та латинську мови. Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Рівень викладання вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика,
  • Філософські правові аспекти свободи
    Структура доповіді І. Вступна частина ІІ. Основна частина · Формальна правова воля · Природно-правова природа волі. Змістовне визначення правової волі · Правова воля як “наявне буття”, реально існуюче ІІІ. Підсумки доповіді Список використаної літератури І. Вступна частина Твердження того, що права і воля мають фундаментальне значення для людського буття і повсякденного життя особистості, не вимагає доказів. У той же час проблема інтеграції права і волі залишається складним і важким запитанням. Надзвичайно поширеною є думка про несумісність права і волі, у силу їх протилежності. Вона обумовлена, з одного боку, концепцією,
  • Філософські теорії Канта, Гегеля, Фейербаха
    Філософська теорія І.Канта Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант. В його творчості умовно виділяють два періоди: докритичний (до 70-х років XVIII ст.) та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками, натурфілософською проблемати­кою. А другий період, протягом якого власне і розвивається кантівська філософська система, присвячений вивченню походження пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж. Кант підносить гносеологію до рівня основного елемента теоретич­ної філософії, її предметом має бути, на думку Канта, дослідження пізнавальної діяльності суб'єкта, виявлення її меж та законів діяльності людського розуму. Кант наголошує, що головним фактором визначен­ня способу пізнання та конструювання предмета знання є суб'єкт
  • Філософські школи Давньої Індії
    ПЛАН Вступ 1. Ведичська традиція - джерело індійської філософії 2. Філософська система чарвака-локаята 3. Буддійська філософія 4. Філософія істинного пізнання 5. Ортодоксальна система філософії Індії 6. Філософія спасіння (йога Патанджалі) 7. Філософія осмислення Література Вступ Вся історія індійської філософії - це безперервний діалог з традицією. У культурі сучасної Індії є риси будь-якого періоду історичного минулого. Зв'язок старого і нового, співіснування найдавніших релігій і науки - невід'ємна частина духовного життя Індії, її світогляду та її філософії. Аспект часу в історії філософської думки Індії завжди відігравав лише підпорядковану роль. Тому немає
  • Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди
    План Вступ. 1. Формування філософсько-етичних поглядів Г. Сковороди. 2. Вчення Г. Сковороди про три світи і дві натури. 3. Морально-етичні принципи Г. Сковороди. Список літератури Вступ Розвиток духовної культури українського народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, педагога, поета і письменника Григорія Сковороди. Його діяльність припадає на другу половину XVIII століття. Внесок митця у суспільну і філософську думку та літературу можна зрозуміти лише у зв’язку з соціально-економічними процесами тієї доби. У цей час посилилася визвольна
  • Філософсько-теологічна системи Фоми Аквінського
    Фома Аквінський (1225-1274) є визначним представником середньовічної філософії та теології. Завдяки Аквінському довершене теологічне католицьке віровчення та здійснена систематизація схоластики. Створив філософську працю “Сумма теології”. Уперше поєднав філософію з християнською вірою та використав її для розвитку теології. Беручи за основу філософію Аристотеля він вважав і переконував представників церкви що це є духовна опора релігії і самого віровчення. Він спробував осягнути істинну яка перебувала у лоні католицького віровчення. Прийшовши до висновку що не все підвладне розуму він чітко розрізняє істини розумні і стини над розумні. Філософія і теологія отримують у нього свій самостійний статус, свої завдання та цілі. Це є спроба прокласти міст між світською науковою філософією і
  • Фіософський аналіз науки
    Наука — це ясне пізнання істини, просвітлення розуму, непорочна радість життя, похвала юності, старості опора, будівельниця градів, фортеця успіху в нещасті, у щасті — укріплення, всюди вірний і нерозлучний супутник. М.Ломоносов Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. В сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі, в єдності всіх її сторін. Такий аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку. Передісторія науки, поява наукового знання сягає своїм корінням у глибоке минуле. Становлення науки пов'язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась
  • Фома Аквінський
    Домінання ориганальності: В питаннях віри будь-яка бабця знає більше всіх філософів, бо яка ж бабця не знає, що душа безсмертна? Головні роботи: “Про правління володарів” “Сума теології” “Сума істини католицької віри проти язичників” “Пояснення Апостольського Символу Віри”. Життя: Італійський філософ, богослов Народився у 1225р. в замку Роккасекка поблизу Аквіно В 17 років вступив в домініканський орден, звідки був відісланий вчитись у Париж де його вчителем стає Альберт фон Больштедт. ¨ 1252 - академічна діяльність Фоми в якості магістра богослов’я Парижського університету. ¨ 1259 - папа Урбан IV відізвав Фому в Рим. Аквінат викладає теологію, знайомиться з працями Арістотеля ¨
  • Форми наукового пізнання
    Наукове пізнання як відносно самостійна, цілеспрямована пізнавальна діяльність — складний багатокомпонентний процес, що охоплює: 1) пізнавальну діяльність спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки щодо своєї професійної діяльності; 2) об'єкти пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; 3) предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання й проявляється в певних логічних формах. Разом з тим наукове пізнання охоплює не тільки методи та засоби пізнання, а й уже сформовані логічні форми пізнання й мовні засоби. Проте концепції, теорії,
  • Форми творчого синтезу
    Творчий синтез має багатоаспектну природу. З часу, коли у вітчизняній науці з'явилися перші теоретичні праці з творчості (кінець XIX ст.), зусилля науковців в основному зосереджуються на дослідженні різних сторін художньої, пізніше — технічної і наукової, а починаючи з XX ст. увагу привертають особливості синтезу науково-технічної творчості. Чим же пояснюється багатогранність видів творчості? В основі форм творчості лежить певний синтез видів діяльності. Стержневий, визначальний вид діяльності є основою віднесення творчості до певної форми (повсякденно-побутова творчість — опредметнення в продуктах праці; наукова — мисленна діяльність; технічна — єдність мисленної і предметної; художня — чуттєва діяльність і т.д.). форми творчого синтезу можна визначати за методами, предметами (змістом),
  • Французька філософія ХVІІІ ст.
    Французька філософія займає чільне місце в історії європейської і світової культури завдяки діяльності таких видатних представників просвітництва, як Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій. Франсуа Марі Арує Вольтер (1694 – 1778) – видатний французький просвітник-енциклопедист, філософ, історик, блискучий літератор, правознавець, захисник обездолених. Всією своєю багатогранною діяльністю боровся проти засилля церкви, клерикалів, схоластики, властей; закликав до непокори, до боротьби: “Народ! Прокинься, розірви свої кайдани; тебе закликає свобода, ти народжений для неї” – це Вольтер. За критику антидемократичного правління регента Франції, майже на рік, був заточений в Бастилію. Нерідко змушений був тікати від переслідувань
  • Фрейдизм
    Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функці­онування людської психіки також і закономірності суспільного розвит­ку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосо-вуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та со­ціальних феноменів. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояс­нюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспек­ти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Роз­глянемо зміст першого та другого аспектів психоаналізу. Засновником психоаналізу в його класичній
  • Функції філософії
    Філософія відіграє важливу роль у суспільстві, насамперед, в розвитку суспільної свідомості, та і самої людини, її сутнісних сил. Свідченням цього є найважливіші функції філософії. Функція (від лат. – виконання, звершення) – спосіб діяння якоїсь системи, органу, котрий спрямований на досягнення певного результату. Філософія як форма суспільної свідомості, як система певних знань, законів і принципів, має досить вагомий функціональний потенціал. Давно помічено, що існує зв’язок, між рівнем розвитку філософії, і навіть її існування, і рівнем розвитку свободи людини, політичної свободи, зокрема. Бо там, де розвинена філософія, розвивається і свобода. Філософія створює сприятливий ґрунт для цього через розвиток духовних підвалин суспільства.
  • Характеристика філософських концепцій культури
    План. 1. Культура – цінна скрабниця людства. 2. Вплив культури на розвиток особистості. 3. Характеристика матеріалістичної і духовної культури. 4. Культурний рівень людини. 5. Взаємозв’язок культури і традицій. Культура як скарбниця накопиченого протягом тисячоліть колективного досвіду віддавна вважається головним набутком людей і є кінцевим підсумком життєвих шляхів окремих особистостей, людських колективів усіх рівнів і, зрештою цілого людства. Українська інтелігенція, українська еліта, тобто основні примножувачі й охоронці культури, протягом століть зазнавали гонінь та репресій. Термін “культура” вперше зустрічається в одному з авторів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісно він означав обробку грунту, його
  • Циклічна концепція Д. Віко
    ПЛАН. 1. Історична передумова створення циклічної концепції д. Віко. 2. Огляд циклічної концепції Джаммбаттіста. Віко. 3. Аналіз циклічної концепції Д. Віко a. Позиція Віппера:; b. Позиція Зіммеля; c. Марксистська позиція; d. Позиція Сорокіна; e. Циклічна концепція в історії та релігії Індії; f. Циклічна концепція в історії Китаю. 4. Вплив концепції Д. Віко на історичну науку. Суспільна думка другої половини 19 ст. відмічена лінійною концепцією соціально-історичних змін. Більшість соціологів, економістів і філософів історії займалися в основному формулюванням
  • Цінність філософії для особи і суспільства
    Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обгрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуро-охоронна та культуро-творча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у відповіді на питання: що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх, а не ілюзорних людських цінностей. Успішний пошук конструктивної відповіді — передумова збереження нормального культурного середовища. Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емоційно чуйній, розумній істоті. У добу загострення глобальних проблем філософія покликана проаналізувати допустимі межі "інструментального" ставлення до світу та альтернативні
  • Цінності в житті людини та суспільства
    Як можна пізнати себе? Не шляхом споглядання, але лише шляхом діяльності. Спробуй виконати свій обов'язок і ти пізнаєш, що в тобі є. Й.Гете Основою еволюції філософських уявлень про цінності була давня теоретична традиція, що подавала відношення людини до світу в дихотомії знання та цінностей. Віддавна світ ціннісних переживань перебував у центрі філософських досліджень, головним чином у його етичних, естетичних та релігійних проявах. В античну, середньовічну епохи філософи розробляли ціннісну феноменологію, не піднімаючись до аналізу власне категорії "цінність", її логічного змісту. Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму, що з'явилась у XVII ст. Раціоналізм гостро поставив питання про природу вихідних визначень буття, його
  • Чи має сенс життя людини
    1. В самому загальному вигляді смисл життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя: творча трудова діяльність; цінності переживання (краса природи, мистецтва); цінності спілкування (любов, дружба, співчуття); цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями). Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна
  • Чи має сенс життя людини. Сутність людини та основні підходи до її розуміння
    Надворі початок XXІ ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер ци­вілізований поворот, трансформація індус­тріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвит­ку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча деколонізація, тен­денція переходу до соціальне орієнтованого, демократичного і право­вого суспільства, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини - ось важлива особливість і характерна риса сучас­ності. Відбуваються наполегливі спроби створити так звану розумію­чу соціологію, психологію особи та ін. Адже сучасна наука формує так звану картину Всесвіту, філософія ж є теоретичне відображення світогляду,
  • Чи має сенс життя людини?
    1. Сутність людини та основні підходи до її розуміння Людина — єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпіричній або теоретичній формі. Знання в свою чергу може матеріалізуватися, опредметнюватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея — це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Вона відбиває цілі та прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд — одна з форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Питання про сутність людини можна розгорнути в двох напрямах: горизонтально, тобто в напрямі, який визначається пошуками людиною
  • Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині?
    Вступ Підґрунтя нашої свідомості утворюють знання. Тільки знаючи властивості предметів, ми можемо використову­вати їх у своїй діяльності або для задоволення потреб. Тільки знаючи закони, що діють у довколишній дійсності, ми можемо досягти бажаних результатів. Нарешті, тільки добре знаючи саму себе, людина може успішно займа­тися самовихованням і самовдосконаленням. Отже, без певних знань не може відбуватися ніяка людська діяльність. Тому, щоб плідно діяти й мати мож­ливість задовольняти свої потреби, людина повинна по­стійно пізнавати світ і саму себе. Проте й
  • Чуттєве і раціональне в пізнанні
    Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях — чуттєвому (етреігіа — досвід) й раціональному (theoria — розгляд). Філософський підхід до проблеми чуттєвого й раціонального полягає в тому, що вони розглядаються не просто як різні здатності суб'єкта, а й як відображення різних сторін об'єктивної дійсності. Ним встановлюється їх зв'язок з поняттями "явище та сутність", "зовнішнє і внутрішнє", "одиничне й загальне" тощо. Необхідно наголосити, що процес пізнання здійснюється "від живого споглядання до абстрактного мислення, й від нього до практики"1. Живе споглядання (словом "живе" підкреслено його активний характер, прямий зв'язок з практикою) являє собою
  • Шарль Луї де Монтеск’є
    «Справедливість вічна й аж ніяк не залежить від людських законів», — зазначав Шарль Луї де Секонда, барон де Ла Бред і де Монтеск’є (1689—1755), французький філософ-просвітитель, письменник, історик і правознавець. Він увійшов в історію як блискучий публіцист, що зумів втілити, власне, науковий трактат «Про Дух Законів» (1748) у легкозрозумілу читачеві художню форму. Багатомірна подорож епохами та континентами давала і продовжує давати чудову поживу для роздумів. Особисті враження Монтеск’є перемежовуються з блискучою ерудицією — відчуваються його надзвичайно широкі знання в царинах історії, права, філософії; з їх допомогою документально підтверджуються
  • Що означає поняття “естетика”? Що вивчає естетика. Основні поняття естетики
    Естетика (від грецького – відчуваючий, чуттєвий), філософська наука, яка вивчає сферу естетичного як специфічні прояви цілісного відношення між людиною і світом і область художньої діяльності людей. Як особлива дисципліна вичленяється в 18 ст. у А.Баумгартена, який ввів термін “естетика” для позначення “науки про чуттєвих знань”. Категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання. Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо. Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного
  • Що таке категорії моральної свідомості?
    Категорії – це такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, яка з даним аспектом дійсності має справу. Говорячи про категорії моральної свідомості, потрібно усвідомити, що вони – зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки. Так, категорія добра, яка розглядається як цінність і провідна ідея моральної свідомості, що безпосередньо виводить її до
  • Щодо визначення поняття “стратегія життя”
    Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням двох складових цього поняття: “стратегія” та “життя”. Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького strategos – “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській Енциклопедії поняття “стратегія” визначається, як “можливий відповідно до правил стратегічної гри спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547]. Першу теоретичну розробку поняття “стратегія” і його практичне застосування одержало у виді військової стратегії, як складової частини військового мистецтва, що представляє його вищу частину й охоплює питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її планування та ведення [3, 547]. Галузь управління, точніше, стратегічний
  • «Сократичний поворот» у філософії: ідеї та метод філософії Сократа. Проблема людини у Сократа
    Сократ вибирав відомого політичного чи діяча просто відомої людини, після того, як той прочитав свою мову, і Сократ починав задавати свої знамениті питання. Причому спочатку Сократ нестримно хвалив свого співрозмовника, говорив, що він така розумна, відома людина в місті, і що йому не складе праці відповісти на таке елементарне питання. Сократ задавав свій дійсно елементарне питання (але тільки на перший погляд). Співрозмовник зухвало і знехотя відповідав на нього, Сократ у свою чергу ставив чергове запитання, що стосується усі того ж питання, співрозмовник знову відповідав, Сократ запитував і це доходило до того, що співрозмовник, зрештою, своєю останньою відповіддю суперечив своїй першій відповіді. Тоді розлютований співрозмовник запитував Сократа, а сам те він знає відповідь на це




 
© 2008 Нет реферата
Главная   Вузы   Преподаватели   Рефераты   Контакты