Реферат Навколишнє середовище та середовище життєдіяльності людини

1.Система «людина життєве середовище» та її компоненти.

Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом аналізу прямих та зворотних зв'язків у системі «людина — жит­тєве середовище». Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина — життєве середовище». Поза ме­жами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медици­ни, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке ото­чує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість перемінних і між якими існує велика кількість зв'язків. Відомо, що чим більше перемінних та зв'язків між ними має система, тим важче ці зв'язки піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів. Складність вивчення систем «людина — Життєве середовище» зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв'язки і мають багато емерджентних властивостей.

Людина є одним з eлeмeнmiв зазначеної системи, в якій під термі­ном «людина» - розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, сус­пільство, людство загалом.

Хоч основним об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв'яз­ки у системі «людина — життєве середовище», у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства.

Залежно від того, що ми розуміємо під терміном «людина» в системі «людина — життєве середовище», визначається рівень цієї системи, що Детально буде проаналізовано далі.

Життєве середовище — другий елемент системи «людина — жит­тєве середовище». Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордонів, його межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном «людина».

Життєве середовище людини складається з трьох компонентів — природного, соціального, або соціально-політичного, та тех­ногенного середовищ.

* природне середовище (земний грунт, повітря, водой­мища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо) Життєве* соціальне, соціально-політичне середовище (форми середовище спільної діяльності людей, єдність способу життя) людини * техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо)

З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища» росли­ни, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани континенти. Це оточення зветься природним середовищем. У ньому переважно діють закони природного розвитку — фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо. Природними об'єктами та­кож є космічні об'єкти — сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце живить енергією всі біологічні об'єкти, а також спричиняє переміщення повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбу­вається кругообіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку вико­ристовувала і використовує людина, за винятком ядерної, є трансформованою і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні, а й глобальні катаклізми,

З другого боку людину оточують інші люди. Форми спільної діяль­ності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють людську спільноту, або соціум (від лат. socium — загальне, спільне).

Соціум — це специфічна система, свого роду організм, що розви­вається за своїми особливими законами, які характеризуються над­звичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом їх зв'язків стають особливі умови життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати на інших людей, які не входять до цих груп.

Все це утворює соціальне, або соціально-політичне, середовище.

Процеси, що відбуваються у суспільстві загалом і в окремих суспільних групах, вивчають суспільствознавство та соціологія. Закономірності поведін­ки та діяльності окремих людей, зумовлені належністю їх до певних соціаль­них груп, та психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна пси­хологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров'я суспільства вивчає соціальна гігієна,

Третім компонентом життєвого середовища є житло, транспорт, зна­ряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування. Це оточення формується людиною фактично в односторонньому порядку без участі природи, а переважно за її рахунок і є сукупністю досягнень суспільства в резуль­таті матеріального і духовного розвитку. Слово, яким можна охаракте­ризувати таке оточення є культура у широкому його значенні.

Сучасні словники дають такі значення слова «культура»:

* сукупність досягнень і творчості того чи іншого народу;

* характерні особливості життя і діяльності певних історичних, гео­графічних і кон'юнктурних людських спільнот (феодальна, буржуазна, соціалістична, українська і навіть, як це не парадоксально, «блатна» куль­тура);

* ступінь досконалості в тій чи іншій сфері людської діяльності (культу­ра праці, мови, поведінки);

* той чи інший вид сільськогосподарських рослин (цитрусові, баштанні, злакові культури).

Отже, таке середовище точніше було б назвати «культурним», або «матеріально-культурним», але в жодній з відомих нам праць з безпеки життєдіяльності таке визначення не використовують. Натомість таке середовище називається техногенним, штучним, побутово-виробничим або ж антропогенним. Надалі ми будемо використовувати термін тех­ногенне середовище, або техносфера, саме для визначення матеріально-культурного середовища.

Головною причиною створення і розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть До трагічних наслідків.

Наприклад, через людську діяльність відбулося вимирання багатьох видів рослин і тварин, забруднення і деградація природних екологічних систем на значних територіях, пошкодження і вичерпання природних ресурсів, навіть зменшення в атмосфері озонового шару, який захищає біологічні об'єкти на Землі від руйнівного впливу ультрафіолетового випромінювання. Особливо небезпечними перелічені явища стали у другій половині XX ст., після другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки, започаткувала нову науково-технічну революцію, результати, якої у багатьох випадках були непередбачуваними і загрожують порушити динамічну рівновагу глобальної соціоекосистеми.

Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності лю­дини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закін­чується природа і починається людина, причому не як біологічна істо­та, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципове відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти — природою.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і куль­турного призначення, а також комунально-побутових організацій і ус­танов. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі нг людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централь­ного опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовищ характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це * вид продукції, яка виробляється на ньому, * обсяги виробництва, * кількість працівників * продуктивність праці, * енергомісткість, * сировинна база, * відході виробництва тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці та її безпеку: * загазованість, * запиленість, * освітленість робочий місць, * рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, * пожежо- та вибухонебезпечність, » на-І явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, » ступінь напруженості праці, * психологічний клімат та багато інших.

Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недо­цільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», ще містять суто побутове чи суто виробниче середовище з кількох причин.

По-перше, для цього існують спеціальні науки та навчальні дисципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інженерна психологія, ерго­номіка.

По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життєдіяль­ності є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так, проки­нувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її оточують < побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Пере­йшовши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробничого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи в плавальному ба­сейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас оточують різні елемен­ти, які характеризуються різними параметрами.

По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до якої категорії слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже багато видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. І якщо раніше до такої категорії працівників відносилась порівняно обмежена кількість людей, передусім творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці значно зріс зав­дяки можливостям комп'ютерних інформаційних, технологій.

По-четверте, можна навести безліч прикладів, коли дві людини, перебува­ючи поруч, тобто в абсолютно однакових умовах середовища, вважаються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий — у виробничому Наприклад, покупець і продавець магазину, пасажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і пере­хожий, що проходив або зупинився поруч.

У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними до­кументами, які встановлюються державними або місцевими органами влади та охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. Параметри виробничого середовища регламентуються державними нор­мативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покла­дається на власників підприємств або уповноважених ними осіб.

Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров'ю, а й життю людей.

Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існування кож­ного з названих вище компонентів життєвого середовища — природного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища людини взаємопов'язаний з іншими, і людина відчуває вже результат їх комплексної дії.

2.Рівні системи «людина життєве середовище»

Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає­мозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соці­альних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці­альну спільноту і через неї у соціальну систему.

У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних соціальних інститутів, тобто форм закріплення і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є членом сім'ї, навчається в школі, пра­цює на виробництві, користується громадським транспортом тощо. Кожного разу вона є членом окремої соціальної спільноти.

Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існую­ча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.

Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе­чували людям засоби до існування, репродукцію* людини, спільну про­тидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло люд­ству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, роз­витку цивілізації.

Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади) до таких, які налічують десятки і сотні мільйонів, а перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все людство, яке налічує понад 6 млрд людей. Як правило - завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламен­тована, наприклад, у різного роду виробничих структурах та в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.

Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, виходячи з принципу місця проживання людини.

Вище було зазначено, що мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей. Як правило, це сім'я. Але це також можуть бути два студенти, що прожи­вають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікроколективом, що нале­жить до більшого колективу — мешканців будинку (гуртожитку). Умови прожи­вання в окремих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслу­говування, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогічна структу­ра того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікро­району можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми назвемо макроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, населення міста — це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розг­лядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти — це населення області, країни, кон­тиненту і, нарешті, людство.

Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудо­ваних за іншим принципом — виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студент­ська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Мак­симальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20—30 осіб, але може бути й більшою.

Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної Кількості людей про­живати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.

Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю­дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населе­ного пункту тощо.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільно­ти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла­дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елемента­ми соціального середовища, що оточує цю спільноту.

Література

1. Безпека життєдіяльності людини. – К., 2002.



Отзывы по реферату Навколишнє середовище та середовище життєдіяльності людини:

Ігорь: Круто

Мария: Суперовски

вася: нажаль не зовсім те... =(




Ознакомившись с рефератом Навколишнє середовище та середовище життєдіяльності людини, Вы можете оставить отзыв о реферате:
Ваше имя:
Сообщение:
Код:



 
© 2008 Нет реферата - реферат Навколишнє середовище та середовище життєдіяльності людини
Главная   Вузы   Преподаватели   Рефераты   Контакты