Реферат Функції соціального забезпечення

ПЛАН

1. Поняття і принципи соціального забезпечення

2. Соціальне законодавство України, особливості його застосування

3. Правові форми і види соціального забезпечення

4. Права громадян на соціальний захист і основні форми його забезпечення

Використана література

1. Поняття і принципи соціального забезпечення

Офіційно термін “соціальне забезпечення” закріплений у між­народному Пакті про економічні, соціальні і культурні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю 00Н 16 груд­ня 1966 року. У ньому, зокрема, говориться про те, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, Визнають пра­во кожної людини на соціальне забезпечення, що вклю­чає соціальне, страхування.[1]

Термін “соціальний захист” нале­жить до функції держави, що означає турботу про ма­теріальне забезпечення непрацездатних громадян.

статус визначений Указом Президента України від 30 серпня 2000 року.

Соціальний захист - це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Соціальний захист забезпечується на основі загальнообов'язкового державного соціального страхування, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів охорони здоров'я, догляду за непрацездатними та соціального забезпечення, інших організаційних та фінансових заходів, що здійснюються безпосередньо державою, сприяння здійсненню таких заходів громадськими та іншими недержавними організаціями.

Для здійснення цієї функції створений спеціальний орган державної виконавчої влади — Міністерство праці та соціальної політики України. Його

Соціальний захист населення України здійснюється за наступними принципами:

· визнання соціального захисту пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави;

· законодавче визначення основних соціальних гарантій;

· загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

· законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій по соціальному страхуванню;

· визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

· забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленному законом прожитковому мінімуму;

· відповідність основних засад соціального захисту рівню соціальноекономічного розвитку держави.

2. Соціальне законодавство України,

особливості його застосування

Законодавство України про соціальний захист населення базується на Конституції України.

Основу законодавства про соціальний захист становить цей Кодекс. Інші закони України з питань соціального захисту видаються відповідно до цього Кодексу.

Актами законодавства про соціальний захист також є укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України з відповідних питань. У випадку, коли указ Президента України або постанова Кабінету Міністрів України суперечать положенням цього Кодексу чи іншому законові, застосовуються відповідно положення цього Кодексу або закону.

Міністерства, відомства, інші центральні органи державної виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють питання соціального захисту, лише у випадках і в межах, передбачених цим Кодексом, законами та іншими актами законодавства про соціальних захист.

Чинні міжнародні договори з питань соціального захисту, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим у формі Закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальний захист, діють правила міжнародного договору.

Соціальне законодавство інших країн застосовується в Україні у випадках, передбачених міжнародними договорами України та чинним законодавством України.

3. Правові форми і види соціального забезпечення

Соціальне забезпечення виступає в декількох орга­нізаційно-правових формах і видах, що пов'язано зі спе­цифікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, поточним законодавством і характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони — з боку його організації.[2]

В Україні, існують такі форми соці­ального забезпечення:

1) обов'язкове державне пенсійне страхування;

2) обов'язкове державне соціальне страхування пра­цівників підприємств, установ і організацій незалеж­но від форм власності;

3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асиг­нувань з Державного бюджету України;

4) забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;

5) утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призна­чення;

6) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

7) недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержавни­ми фондами, приватними пенсійними системами.

Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, є специфічно: певний контингент забезпечуваних; джерела фінансування, з яких провадиться за­безпечення; види забезпечення (обслуговування); орга­ни, що здійснюють його.

Обов'язкове державне пенсійне страхування здійсню­ється державою. Пенсійним фондом України, системою матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення й обслуговування, передбачених законодавством.

За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачують­ся пенсії за віком, за інвалідністю, в разі втрати году­вальника, соціальні пенсії відповідно до Законів Украї­ни “Про пенсійне забезпечення” і “Про статус і со­ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”., пенсії військовослужбов­цям термінової служби, допомоги сім'ям з дітьми, інші види соціальних виплат, передбачені законодавством.[3]

Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладено на Пенсійний фонд України і його обласні, міські управління та відділи в районах, містах і районні у містах, що утворюють загальну сис­тему органів управління фінансами Пенсійного фонду.

Іншою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування праців­ників підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності. Ця форма являє собою систему забез­печення працівників і членів їх сімей у період соціаль­но-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціаль­ного страхування України.

Визначну роль у соціальному забезпеченні окремих категорій громадян відіграють благодійні фонди, діяльність котрих рег­ламентується Законом України “Про благодійність і благодійні організації” від 16 вересня 1997 р.[4] Форми здійснення благодійної діяльності можуть бути різні: від надання благодійної допомоги у виді одноразової чи систематичної фінансової, матеріальної й іншої під­тримки до прийняття на себе благодійними організа­ціями витрат з безкоштовного, повного чи часткового ут­римання об'єктів добродійності.

Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення. Утримання непрацездатних громадян в устано­вах соціального захисту являє собою самостійну форму соціального забезпечення за рахунок прямих асигну­вань з державного бюджету. Вона належить до сфери послуг людей літнього віку.

Статус і форми діяльності інтернатних установ ре­гулюються Типовим положенням про будинки інтернати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим нака­зом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів держав­ного і місцевого бюджетів.

Виділення адресної допомоги в самостійну форму со­ціального забезпечення непрацездатних громадян супро­воджується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. Останнім часом прийнято ряд норма­тивно-правових актів з цього приводу. Так, 1 червня 2000 року прийнято Закон України “Про державну соціаль­ну допомогу малозабезпеченим сім'ям”.

Недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержав­ними фондами, приватними пенсійними системами.

Реформування системи соціального захисту припус­кає встановлення додаткової недержавної пенсії, що буде забезпечуватися в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійни­ми фондами. Такі фонди можуть створюватися робото­давцями чи приватними особами для недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Він залежить від того, скільки грошей людина випла­тила у фонд у вигляді внесків. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують доних додатки.

Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсій­ного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний стра­ховий договір між працівником і роботодавцем чи стра­ховою компанією. Його змістом можуть бути відповідні пенсійні обставини (старість, утрата годувальника, інвалідність), настання яких буде обумовлювати виник­нення права учасника договору (працівника) на додат­кову недержавну пенсію. Висновок пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фак­тичного) складу пенсійних правовідносин.

Усі існуючі форми організації соціального забезпе­чення непрацездатних громадян мають свої достоїнства і недоліки. Але всі вони доповнюють один одного й в цілому складають розгалужену систему соціального за­хисту населення.

Види соціального забезпечення. Перелік видів забез­печення визначений Конституцією України (ст. 46, 92).

Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездат­ним громадянам чи безкоштовно, чи на пільгових умо­вах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (до­помоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, праце­влаштування громадян, що частково втратили праце­здатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів і т.д.).

Пенсії потрібно відрізняти від допомог із соціаль­ного забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомоги являють собою одноразові або періодичні, обмежені в. часі платежі.

На відміну від пенсії допомоги мають за соціальну мету не постійне забезпечення непрацездатного грома­дянина чи сім'ї, надання її (сім'ї) матеріальної допо­моги в визначених законодавством випадках.

Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги, пільги побутового характеру. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, са­наторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійна реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми та ін.

4. Права громадян на соціальний захист і основні форми його забезпечення

Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Громадяни України мають право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Громадяни України мають у сфері соціального захисту інші права, встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

У разі виникнення відповідних підстав громадяни мають право на:

· надання матеріального забезпечення у разі настання тимчасової або постійної втрати працездатності;

· допомогу у працевлаштуванні та матеріальну допомогу на час вимушеного безробіття;

· охорону здоров'я, медичну допомогу;

· надання житла безоплатно або за доступну плату;

· безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Підставою виникнення прав громадян в сфері соціального захисту є настання обставин, які утруднюють або унеможливлюють самостійне задоволення громадянином своїх потреб або потреб своєї сім'ї.

У випадках, визначених законодавством, право на соціальний захист виникає за умови участі громадянина в системах соціального страхування.

Реалізація права на соціальний захист громадян здійснюється через:

1. участь всіх працюючих громадян у соціальному страхуванні;

2. організаційні та фінансові гарантії держави щодо матеріального забезпечення громадян у системі соціального страхування;

3. створення державою умов для ефективного і доступного задоволення потреб у соціально-культурних та житлово-комунальних послугах;

4. соціальну допомогу найменш захищеним категоріям населення;

5. утворення об’єднань громадян з метою здійснення соціального захисту та захисту своїх прав у цій сфері.

Здійснення соціального захисту має забезпечити громадянину достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, включаючи достатнє харчування, одяг, житло.

При здійсненні соціального захисту має забезпечуватись право громадянина на повагу до його гідності, невтручання в його особисте і сімейне життя, а також на нерозповсюдження конфіденційної інформації.

Базовими державними гарантіями щодо забезпечення права на соціальний захист є:

можливість безоплатного отримання соціальних послуг на мінімально гарантованому державою рівні;

надання громадянам гарантованого рівня матеріального забезпечення та соціального обслуговування, що визначається на підставі соціальних нормативів.

Розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Використана література:

1. Концепція соціального забезпечення населення України: Схвалена постановою Верховної Ради Украї­ни від 21 грудня 1993 р. № 3758-ХП // Відомості Вер­ховної Ради України, 1994.— № 6.— Ст. 31.

2. Основи законодавства України про загальноо­бов'язкове державне соціальне страхування: від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ра­ди України, 1998.— № 23.— Ст. 121.

3. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1998.

4. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24 травня 2000 року № 717/2000 // Офіційний вісник України, 2000.—№ 21.—Ст. 858.

5. Правознавство. Підручник / За ред. Копєйчикова

  1. Соціальний Кодекс України.

7. Юридичний словник-довідник. – К., 2001.

[1] Правові джерела України //Бюлетень законодавства і юри­дичної практики України, 1994.—.№ 6.— С. 31.

[2] Маусимовский В.Й. Управление социальннм обеспечением.— М.: 1974; Топчиев И.С. Организация работи органов социального обеспечения.— М.: 1971.

[3] Положення про Пенсійний фонд України: Затвердже­но постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345.

[4] Відомості Верховної Ради України, 1997.— № 46.— Ст. 292.



Отзывы по реферату Функції соціального забезпечення:

oleg: Спасибо,очень хорошо

Юра: Спасибо

Юлия: Большущее спасибо за полезный рефератик!)))

Дарья: спасибо=) реферат очень пригодился

Оля: Ну дякую, реферат гідний, із зносками, все як має бути, а то в інтернеті багато рфератів з однієї книги і без зносок...і називають то все рефератом, а ти молодець. ДЯКУЮ

Іван: херня ще та

gora: 1315dgfd




Ознакомившись с рефератом Функції соціального забезпечення, Вы можете оставить отзыв о реферате:
Ваше имя:
Сообщение:
Код:



 
© 2008 Нет реферата - реферат Функції соціального забезпечення
Главная   Вузы   Преподаватели   Рефераты   Контакты